Літо, довгоочікувана відпустка. Віка дуже довго чекала цього моменту, начальство все затримувало з виплатою зарплати, а тут ще й відпустка на носі, з приводу якої жінка теж довго й нудно домовлялася. Та ось, вже купивши квиток до Харкова, Віка сиділа в найближчому кафе від вокзалу й попивала улюблений лате з круасаном.
Повз проходила велика юрба людей, які так само поспішали на вокзал купити собі квитки. Серед цього натовпу Віка помітила одну молоду дівчину, можливо їй років двадцять п’ять, з дитиною, якій сім або вісім років. Вона стрімголов бігла на вокзал. Все б нічого, але дівчинка була сильно засмученою, вона була зовсім не в дусі. А ось її мама поводилася дуже різко й напружено, ніби боялася, що за нею хтось зараз прийде та відбере дитину.
Віка не помилилася у своїх припущеннях, коли до прибуття потягу залишалася година, жінка перевірила всі свої речі й вийшла на платформу, там же й була та дівчина зі своєю дочкою. Вікі навіть здалося, що дитина зараз заплаче.
– Я ж тобі сказала, я не віддам тобі її! Вона моя дочка! Ти нікудишній батько, розумієш? Нічого ти їй не даси! – закричала на всю горлянку дівчина, по всій видимості, розмовляючи зі своїм чоловіком.
– Мамо… Я хочу до тата, — дівчинка підійшла до своєї мами й почала смикати ту за спідницю.
– Не чіпай! Ти знаєш, скільки коштує ця річ?! – накричавши й на свою дочку, матуся продовжила розмову через телефон.
– Ну й матуся… Швидше вона нікудишня, ніж батько дитини. Ще й поводиться як якась фіфа, — сказала Віка самій собі.
Минуло пів години, нікудишня мати залишила свою дочку доглядати за валізами, а сама пішла кудись. Вікторія вирішила підійти до бідолашної дитинки та поговорити з нею, адже та сильно почала переживати за дівчинку:
– Здрастуй, як тебе звати, малятко?
– Мілана, — тихо відповіла дівчинка. Помітивши як їй посміхнулася незнайомка, Мілана додала:
– А ви моя нова мама?
– Що? Ні! – Віка почала сильно нервувати, — що ж ти таке кажеш, мила?
– Моя справжня мама мені зовсім не подобається, вона не хоче жити з моїм татком, — Мілана почала плакати.
– Нууу, заспокойся, прошу тебе. Скажи, а твій тато робив щось погане для твоєї мами? – жінка почала гладити по голові дівчинку.
– Ні, він завжди радував маму, приносив їй квіти. Мене дуже сильно любить.
Поки Вікторія розмовляла з дівчинкою, до них підбігла мама Мілани та різко відвела її до себе:
– Ти хто така?! Що тобі потрібно від моєї дитини?
– Я.. Я просто… Вона впала і я захотіла їй допомогти піднятися.
– Що я тобі сказала, Мілана? Щоб ти не відходила від наших речей ні на крок! Та не розмовляла з такими, як ця жінка, — посміхнувшись, дівчина подивилася на Віку зверху вниз.
– Вибачте за таке питання, але чому ви поводитесь так зі своєю дочкою? Я бачу вона зовсім не в захваті від того, що ви тут знаходитеся.
– Я вирішила піти від свого чоловіка. Він не готовий до такої відповідальності, абсолютно не здатний підтримувати в фінансовому плані таку шикарну дівчину, як я, — відкинувши назад своє довге волосся, відповіла мама Мілани.
– Тоді чому ви взагалі вийшли за нього заміж, та ще й народили від нього дитину?
– Мені просто стало його шкода. Я не любила його та не люблю. А він, як хлопчисько, закохався в мене.
– В такому разі, вам і Мілана не потрібна…
– Що? З чого ти взяла? І взагалі, звідки ти знаєш, як її звуть?!
– По-перше, ви поводите себе зовсім не як любляча мама, по-друге, мені дівчинка сама сказала як її звуть, а по-третє, досить розмовляти зі мною на «ти»! Я набагато старша за вас, дорогенька! – не витримавши, крикнула Віка на матусю.
– Хм! Подумаєш… – невдоволено відвернувшись у бік, відповіла дівчина, — нарешті потяг їде. Скоро будемо вдома, Мілана.
– Ні, я не хочууу, — малятко почало плакати, — я хочу до татка!
– Твій тато не зможе нам допомагати, зрозуміла? Там, куди ми їдемо, мама знайде нового тата для тебе та він буде набагато краще минулого.
Віка просто мовчки спостерігала за тим, що відбувається й не знаходила слів, щоб вгамувати цю малолітку. Жінці стало дуже шкода Мілану.
Поки вона їхала у сусідньому купе, Віка думала над тим, як же допомогти дитині. Її роздуми перервав дитячий тоненький голосок:
– Тітонько, можна я з вами сяду? – це була Мілана.
– Що ти тут робиш? Тебе зараз твоя мама почне шукати.
– Вона заснула, я хочу з вами побути, — забравшись на сусіднє місце, дівчинка схопилася своїми чіпкими ручками за руку Вікторії.
– Куди ви їдете?
– До бабусі з дідусем. Вони живуть у Харкові.
– Який збіг, я теж туди їду.
– Ураа! Тітонька буде з нами.
– Не зовсім. І мене звуть Віка.
До Харкова потрібно було їхати ще годин п’ять, тому за цей час жінка встигла багато чого довідатися від Мілани.
– Ну добре, повертайся до мами. Скоро поїзд зупинятиметься.
– Ти ж не кинеш мене, так?
– Я зв’яжуся з твоїм батьком та про все поговорю, не турбуйся, я допоможу, обіцяю.
Віка знала де Мілана зупиниться зі своєю мамою, їй пощастило, будинок розташований недалеко від готелю, в якому жінка планувала відпочивати. По дорозі до Харкова Вікторія дізналася у Мілани ким працює її тато та яким був її подив, коли з’ясувалося, що він її колега. Вона відразу ж зрозуміла хто це й почала шукати номер у своїй телефонній книзі. «Колега Ваня», так було підписано батька Мілани у Вікторії:
– Алло, Вікторія Вікторівна? Привіт, а ви хіба не у відпустці?
– Так, я вже у Харкові. Іван Степанович, тут така справа…
***
– Що?! Але вона ж мені сказала, що повернеться додому. Я думав, що в мене вийшло її переконати…
– Мабуть, не вийшло.
– Я ж все для неї робив, намагався підтримувати й допомагати. Донечку свою так любив.
– Іван Степанович, я вам так скажу, з такими дівчатами краще не перетинатися. Вони з вас все вичавлять, ще й відіжмуть на додачу. Я бачила яка вона людина, зовсім Мілану не любить, вона не буде займатися дитиною, а знайде собі якогось коханця.
– Так, ви маєте рацію. А коли у вас закінчується відпустка?
– Через тиждень. А що?
– Нічого. Я думаю незабаром приїхати до Харкова та забрати Мілану.
– Як же ви збираєтеся це зробити? Ваша дружина рішуче налаштована на те, щоб ви не бачилися з дочкою.
– Можна спробувати через суд або мирно домовитися з цією жінкою. Мені її навіть своєю дружиною вже не хочеться називати.
Через день Іван приїхав до Харкова та насамперед відправився до будинку батьків Інни, його дружини. Чоловік був абсолютно не здивований тим, що не виявив свою дружину вдома. «Знову десь вештається. Як завжди», подумав Ваня.
Той спробував поговорити з тещею та тестем, але літні люди на відріз відмовляли, щоб Ваня забрав їх улюблену онучку. Ще й самі повторили слова Інни, що він нікудишній батько.
Після такої розмови чоловік не пішов, а почав чекати свою дружину, щоб спробувати ще раз її попросити про зустрічі з Міланою й про те, щоб вона приїжджала до нього на ночівлю. На жаль чи на щастя, Інна прийшла п’яна, але не дивлячись на це Ваня вирішив з нею поговорити.
Як завжди, розмова не обійшлася без скандалу та гучних криків Інни. Вона й далі стояла на тому, що дочку він ніколи більше не побачить та нехай навіть не мріє про те, що ще хоч раз зустрінеться з нею. Після розмови тесть силою викинув бідного чоловіка на вулицю. А Ваня сам собі поклявся в тому, що забере до себе Мілану тому, що на те є безліч причин. Суд повинен відбутися.
Зателефонувавши Вікторії, Іван Степанович попросився до неї на ночівлю, по дорозі розповів про те, що трапилося. Віка була шокована від почутого та хвилювалася про те, чи не побив його тесть за прихід до них додому. Іван заспокоїв свою колегу та попросив не турбуватися, він цілий та неушкоджений, тільки морально почувається дуже огидно. Особливо згадуючи те, що Інна витворяла.
У номері, як раз, було два ліжка, тому Іван міг з легкістю переночувати з Вікою. Коли чоловік вперше побачив колегу по роботі у домашньому вигляді та без макіяжу, він не стримався й зробив їй комплімент:
– Ви така гарна.
– Що?
– Аааеее… Я маю на увазі, що без косметики ви така ж чарівна! Тобто… – Іван почав помітно червоніти й сильно нервувати. А Вікторія, помітивши це, засміялася та подякувала за такі приємні слова.
Переночувавши одну ніч у готелі, Іван Степанович відразу ж поїхав до себе додому, щоб підготуватися до суду. Коли Інна дізналася про це, вона була у нестямі від люті, вона погрожувала тим, що будь-якими способами забере доньку, аби не залишати її на такого жебрака, як Ваня. Але і у нього було достатньо причин, щоб судитися з цією жінкою.
Скільки сварок влаштовувала дружина Івана, з приводу та без. Вона примудрялася забирати у чоловіка всі речі, які він купував для загального користування, а саме машину, квартиру, дачу та навіть машину на дачі, яка дісталася Вані від його покійного дідуся.
З цими вагомими причинами чоловік й прийшов до суду, щоб після звинувачень та представлених доказів судді у вигляді документів, які оформляла Інна та зовсім не думаючи, залишила вдома у свого чоловіка, він зміг добитися позбавлення дружини батьківських прав й стати єдиним батьком для Мілани. Так все й сталося, Інна ніяк не змогла себе виправдати в суді та була дуже ображена на Івана.
Через деякий час, Іван Степанович почав приділяти знаки уваги Вікторії Вікторівні, а потім вони взагалі стали жити разом. Дівчинка знайшла справжню й люблячу матусю, чому була дуже сильно рада.
