Марина завжди мала нeлeгку вдачу. Останньою краплею для родини стало те, що вона через подруг передала, що більше в село не повернеться і грошей передавати мамі не буде, що в неї тепер своє життя, а мама з братами й сестрами хай самі розбираються. Мати зaсyмyвaлa, що старша дочка так вчинила та й підтримка з п’ятьма малими дітками була не зайва. Пройшло 6 років і Марина повернулася, бо не мала де жити

Взимку темніє рано і в селі уже всі сидять по хатах, але того дня сусіди повиходили, бо почули галас в одному з дворів. Кpичaв 17-річний Назар, брат Марини:

– Жити тобі тепер немає де? А нам думаєш тут на всіх місця вистачить? У тебе ж своє життя от і живи ним. Ти від нас відмовилась, тепер не просись назад. Вижили тоді – виживемо і зараз без твоєї допомоги.

Марина дивилась на охайну хатку, а в очах стояли сльози. Подвір’я знайоме з дитинства стало чужим і непривітним. Братик, якого колись колихала, не пускав на поріг.
Марина була найстаршою у багатодітній родині. Колись родина жила щасливо, дім був сповнений сміху, адже там мешкали тато, мама і шестеро дітей. Окрім Марини було в родині ще п’ятеро молодших братів та сестер.

Та одного дня життя дуже змінилося. Тяжко занедужав батько. Згорів за три місяці. З того часу у родині почалися злидні, часом ледь зводили кінці з кінцями. Марина, поки вчилася у школі, сиділа з молодшими, а мама працювала вдень на роботі, а ночами шила на замовлення.

Коли Марина закінчила школу, то поїхала у місто, там вчилася та працювала. Частину грошей надсилала мамі та дітям.

Аж одного разу Марина зустріла чоловіка і почала з ним жити. Він її умовив, що вона вже доросла і повинна мати власне життя. Не варто допомагати родині. Вона подругою передала звістку, що більше не повернеться в село і хай родина як знає, бо у неї тепер своє життя.

Мати засмутилася, що дитина відвернулася від неї та братів із сестрами, але продовжили жити далі, хоч і важко було.

Марина жила у місті, мала гарну роботу та велику зарплатню. Скоро купила автомобіль. Жили вони на квартирі у чоловіка, тож із житлом теж проблем не мала. Але згодом виявилося, що чоловік грає в карти на гроші й в нього почалася чорна смуга. Спершу за борги пішла машина, потім розміняли квартиру, потім Марина надто часто почала брати на роботі гроші, це помітили і її звільнили. Ще згодом чоловік продав квартиру і почали винаймати кімнату у гуртожитку. Але ставало дедалі гірше, бо місто мале, всі вже знали Марину та її чоловіка і не брали її на роботу. Як скінчилися гроші чоловік вигнав Марину. Так вона опинилася сама без грошей та житла.

Марина повернулася у село та не застала мами вдома, а молодший брат її не пускав у хату.

Довелося Марині йти до подруги, але дорога була слизька і вона не втрималася і впала у сніг. Знайшли її зі значним обмороженням тіла. Шансів вижити було мало. Дорогою до лікарні Марина марила та повторяла:

Пробачте мені мамочко, братики та сестрички мої! Хоч би ще раз вас побачити , щоб попрощатися.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Марина завжди мала нeлeгку вдачу. Останньою краплею для родини стало те, що вона через подруг передала, що більше в село не повернеться і грошей передавати мамі не буде, що в неї тепер своє життя, а мама з братами й сестрами хай самі розбираються. Мати зaсyмyвaлa, що старша дочка так вчинила та й підтримка з п’ятьма малими дітками була не зайва. Пройшло 6 років і Марина повернулася, бо не мала де жити