На маленьку пенсію важко жити, але добре, що живу в селі, маю город та господарство. Іноді їжджу на базар продаю городину та м’ясо, отак і живу продукти свої, пенсія є та ще й копійка з продажів виручає. Тому вдається не лише себе забезпечувати. А й трохи відкладати. Я спочатку дітям потроху гроші давала, а потім вирішила назбирати на машину їм. Хай вона буде й не нова, але ж аби їздила, а там з часом можна розжитися і на нову. Отак я збирала майже півтора року й сума була вже така, що можна дітям передавати. Та сталося те, що я аж ніяк не могла передбачити. Я втратuла і накопичення, і пенсію, і навіть деякі цінні речі.
Був гарний суботній день, город уже був зібраний, все заховано у погріб, тож мала змогу погомоніти із сусідкою на лавці. Ми посиділи погомоніли про все і до сусідки діти приїхали, то я лишилася сама на лавці сидіти, грітися в останніх осінніх сонячних променях. Аж раптом біля мене зупинилася машина і звідти вийшла жінка із малою дитиною на руках, таке на вигляд як наче кілька місяців від народження. Жінка виглядала втомленою і занепокоєною. Вона підійшла до мене і розповіла, що вони із чоловіком з іншої області, їдуть в гості до кумів, вирішили дорогу скоротити, але заблукали, то вона попросила води та дитину перепеленати у зручних умовах.
Я, звісно, ж повела її у двір, як же відмовиш у такій справі, тим паче, що дитина мала зовсім. Ми зайшли у літню кухню і я запитала чи може їх з чоловіком погодувати. Жінка ніяково відповіла, що, мовляв не треба, у них бутерброди є, хіба води налити. Так ми у літній кухні сиділи, вона води попила, дитину перепеленала, але сиділа і не збиралася наче нікуди йти, тільки іноді у вікно поглядала, я тоді на це увагу не звернула. Тільки ще раз перепитала, може чоловіка покликати, щоб йому теж хоч води налити, але жінка казала, що не потрібно і продовжувала розповідати історії про дорогу та про те як важко із малою дитиною подорожувати. Аж ось якось раптом, вона стрепенулася і каже, що засиділася, уже скоро темнітиме, тож треба їм вирушати у дорогу. Подякувала мені, я їм дала у дорогу пиріжків та налила компоту у пляшку і провела за ворота. Я ще якийсь час дивилася у бік машини, яка віддалялася і думала, як дивно, що у сучасному світі багато телефонів та різних карт, а вони взяли і заблукали. Якось у наш час справлялися і без того всього, а тут отака напасть та ще й дитинка мала на руках.
Коли машина зовсім зникла із поля зору, я повернулася у двір, попоралася по господарству і аж увечері, майже затемна пішла у хату. Те що там на мене чекало так мене вразило, аж ноги підкосилися. Все було перевернуто та розрито, я одразу кинулася до сховку з грошима, звісно ж там було порожньо, пропали мої нечисленні прикраси, які ще від моєї бабусі лишилися, пропала й пенсія, яку я недавно отримала і поклала у шухляду. І тут мені стало зрозуміло, що жінка просто відволікала мою увагу, а чоловік тим часом просто виніс усі мої збереження, а я їм ще й їжі на дорогу дала і поглядом проводжала, а машину і номери навіть не запам’ятала. Тепер зовсім не маю за що жити та платити за газ скоро, а дітям признатися боюся, що не тільки дурна, а ще й машини їх, фактично, позбавила.
