Мене звати Галина, мені 65 років. Живемо ми з чоловіком у маленькому містечку, вже 40 років разом. Все було в нашому житті й люди зустрічалися різні, але те, що недавно ми побачили – зовсім якось не по-людськи. Розкажу Вам історію нашої сусідки Ані.
Десь рік тому до нас у будинок, у квартиру на третьому поверсі, заїхала молода родина: жінка 30-ти років, чоловік 35-ти, та двоє діточок, десь 3 та 5 рочків. Чоловіка ж ми ніколи майже не бачили вдень, а от Анютку часто зустрічали. Вона така привітна, добра й чайна людина, що сподобалася всім жильцям.
Всі про неї говорили тільки хороше. А діток своїх як любила – все видумувала їм різні ігри, та випічку смачну випікала. Гарна людина вона. Завжди зупиниться, привітається, спитає як справи в мене. От мені завжди відчувалось її людське тепло та доброта. Та, як потім ми дізналися, не щаслива вона була в шлюбі.
Ніколи ж ні нащо вона не жалілася нікому, але мої подруги з сусідніх квартир не один раз помічали, що Аня то заплакана виходить з дому, то з синцями на лиці, але гарно їх замазує кремом. Не вірила я в ці оповідки, поки не сталася одна ситуація.
Був зимовий темний вечір. У мого чоловіка піднявся тиск, він випив останню таблетку яка у нього була, то я вирішила сходити в аптеку й купити ще, щоб ліки в нього були на всякий випадок. Тож десь о 8-й вечора прийшлось мені бігти до аптеки. Коли ж я вийшла з під’їзду, то на засніженій лавочці побачила нашу Аню, яка сиділа й плакала. Вона у великий мороз була в халаті й капцях.
Я ж підбігла й почала її заспокоювати. Жінка розказала мені, що чоловік її побив та вигнав, без речей. А найстрашніше те, що діти залишилися у квартирі з п’яним батьком. Жахлива ситуація.
Мені вдалося було вмовити Аню піти до мене у квартиру, і я пообіцяла їй допомогти. Тож ми піднялися до мене, випили чаю, заспокоїлись і придумали, що мені необхідно спробувати зайти й поговорити з її чоловіком. Нам потрібно було забрати дітей.
На диво, двері у квартиру Ані були не зачинені. А коли ж я зайшла, то побачила, що її чоловік спить на підлозі, а дітки сидять тихенько й дивляться мультики. Вони дуже раді мене бачити, бо раніше вже багато разів ми з ними спілкувалися й були навіть друзями, й тихенько, наче все розуміючи, одягнулися та пішли.
Анюта з дітками пожили у нас з чоловіком майже тиждень. І ми розуміли, що їм у нас не можна більше залишатися, бо її чоловік все одно не дасть їй спокою. Жінці необхідно було кудись поїхати й все обдумати, набратися сил.
Тож я зателефонувала своїй рідні сестрі, яка живе в Одесі, й розповіла ситуацію. Вона з радістю прийняла до себе Аню з дітьми, бо жила вже п’ять років сама й дуже сумувала за спілкуванням.
Перший час чоловік жінки шукав її, а коли вона сама зателефонувала йому, щоб сказати, що з дітками все добре й вона не хоче з ним більше жити – почав погрожувати розправою. Але на тому все й закінчилося. Правда розлучитися з ним Аня змогла лише через пару років, коли він вже охолонув та знайшов собі іншу жінку.
Але зараз вона щаслива. Моя сестра прийняла її за рідну доньку, бо дітей в неї немає. А ми з чоловіком щасливі, що змогли допомогти гарній людині.
