Вже близько трьох місяців мій брат дуже страждає через те, що його кохана дівчина пішла нього. Знайомі вони були понад 7 років, та весь час були лише друзями. Але, як то кажуть, найміцніша любов у тих, хто раніше лише товаришував із коханими, бо так вони знають одне одного краще, ніж самих себе.
Так і було в мого брата Степана та Ірини. Вона дівчина була завжди чудовою, тому я постійно натякала братові на те, щоб звернув увагу на таку красуню та розумницю. До моїх слів Степан вирішив прислухатись лише через 7 років. Тоді у них зав’язались стосунки.
Насправді хоч я й старша сестра, та мені не вдавалось не заздрити їхнім відносинам. Ті двоє були наче метелики — вони вільно летіли, не покидаючи одне одного з поля зору. Мені лишалось лише мріяти про те, щоб у них все склалось чудово.
Згодом вони почали думати про весілля, планувати спільне майбутнє, придумувати імена дітям. Ми з мамою не могли намилуватись тим двом. Наші стосунки з Іринкою були хорошими, вона часто приходила до мене в гості, і ми пили чай та розмовляли про все на світі. Вона стала мені наче сестрою, але одного дня все змінилось.
До мене прийшла Ірина. В її очах я бачила стурбованість. Дівчина попросила поради в мене, адже не знала, що робити. “Я сумніваюсь, що хочу виходити заміж за твого брата та будувати з ним якісь стосунки далі…” – сказала мені дівчина, потупивши очі в підлогу.
– Може щось трапилось? Ти його розлюбила чи зустріла когось іншого? – у голову приходило тільки таке, оскільки часто у нашому житті з’являються “колишні”, які псують все “теперішнє”, нагадуючи про себе. І зі мною таке траплялось, я не виключення.
– Ні, не знайшла. – Заперечила вона. – Твій брат дуже розчарував мене… Ми були на дні народженні мого вітчима. Весь вечір Степан сидів дивно усміхнений, а ввечері, коли ми вже пішли, сказав, що не розуміє “таких”, як мій вітчим. “Кому потрібний камазик із причепом? Хто взагалі любить чужих дітей? Та і навіщо та “баба”, якщо в неї вже є діти від іншого?”
Ірина заплакала, а я навіть не знала, що відповісти. Брат був абсолютно неправий. Невже так можна? Ми з ним сотню разів розмовляли про це, і я пояснювала йому, що прийняти жінку з дітьми — це нормально, бо хто його знає, що може трапитись у житті?
Тоді Іринка пішла додому, а вже наступного вечора Степан прийшов злий та розчарований. Його різкі та нервові рухи дали мені зрозуміти, що його дівчина пішла від нього.
Пройшло три місяці, і він досі не оговтався. Ми досі спілкуємось з Іринкою, але всі теми, зв’язані зі Степаном вона ігнорує та просить не питати про нас нічого. Вона вирішила, що стосунки із таким не проіснують довго…
