Коли я виходила заміж, ми із моїм Степаном твердо вирішили, що окремий бюджет в сім’ї — це неправильно, тому зароблені гроші ми зберігаємо разом. Та за пів року сімейного життя я зрозуміла, що надлишкова заощадливість мого чоловіка починає мене дратувати.
Одного разу, коли ми ходили в магазин по засоби особистої гігієни, я згадала, що в мене закінчився тональний крем, про що я сказала Степану. Він сказав: “Та що ж, ти мені подобаєшся і без макіяжу!”, а коли я сказала, що фарбуюсь, бо мені так зручно, то відвів мене до стійки із найдешевшими засобами та сказав, щоб обирала із них.
Ця ситуація мене обурила, адже від таких кремів мені доведеться витратити у двадцять разів більше грошей на лікування шкіри. Та і я заробляю непогані гроші, тому можу дозволити собі купити хороші засоби для догляду за шкірою, адже це нормально — доглядати за обличчям.
Наступна ситуація, яка мене вразила ще більше, це коли ми йшли із ним на день народження його колеги по роботі. Він святкував його у ресторані, тому вбрання мало б бути відповідним — не якісь джинси та стара футболка, а гарна сукня.
Коли я сказала Степану про те, що мені потрібно купити вбрання на те свято, то почула, що можна обрати щось із речей, які є. Я не тямила себе від злості, адже це ненормально, коли я не можу взяти гроші зі спільного бюджету і купити собі те, що мені потрібно.
Після того, як я накричала на нього через цю несправедливість, то чоловік погодився, і пішов зі мною в магазин. Коли я обрала собі ту сукню, яка мені сподобалась, його очі стали величезними, адже він побачив ціну на неї — три тисячі гривень, зважаючи на те, що заробляю я двадцять тисяч, а купую собі такі речі раз на два роки. Вени на його голові аж роздулись від злості, адже як це так я можу купувати собі таке дорогезне вбрання? Мені було байдуже, оскільки я хотіла мати гарний вигляд на святі його колеги, а ще заробила ці гроші, щоб придбати таку сукню.
Якогось дня я дуже задумалась про те, чому ж так виходить: Степан купує собі хороші речі, адже “він працює в офісі, і для нього це важливо”, дозволяє собі ходити в ресторан із колегами після роботи час від часу, а я не можу собі придбати хорошу косметику і гарну сукню.
Тому, наступного дня я вирішила, що прийшов час взяти частину грошей із “заначки” чоловіка, і купити собі все те, що мені потрібно.
Коли Степан дізнався про це, то звинуватив мене у розтринькуванні сімейних грошей, які він так старанно відкладає на купівлю дачі, але мені не соромно і винною я не почуваюсь, адже маю повне право розпоряджатись грішми, як і він.