Так вже склалось, що мій хороший друг, однокласник, товариш був дуже багатою людиною. Він став керівником величезної фірми у 21 рік.
З того часу минуло кілька років. Жив Сергій дуже заможно і я б сказав, що щасливо. Ні за що можна не перейматись, лише сидіти собі та відпочивати. Лиш не все так, як здається на перший погляд. Я завжди дивувався яке добре серце у цього хлопця. Він ніколи не проходить повз чужі біди й нещастя.
Можливо, справа у його власних горюваннях і дитячих травмах. Мама Сергія все своє життя поклала, аби забезпечити єдиному синочку хоча б якесь майбутнє. Батько покинув їх, коли дізнався, що тепер потрібно буде забезпечувати сім’ю.
Мама ніколи не скаржилась на батька своєї дитини, проте хотіла, щоб син виріс іншим.
Це і зрозуміло. Важко розуміти, що твоє важке життя може спіткати ще когось і до того ж через твою кровиночку.
Бабуся з дідусем відмовились від дочки з онуком, коли дізнались, що та завагітніла. Авжеж, це ж така ганьба. А що люди скажуть, що дочка в подолі принесла? Що вони не можуть виховати, прослідкувати за своїм дитям. Краще вигнати свою кровинку і її маля на вулицю і навіть не перейматись такими дурницями. Головне – очистити свою честь. Та Сергій розказував усе байдуже, наче сторонній спостерігач. Ніколи він ні на кого не скаржився.
Я не чув від цього чоловіка осуду в сторону батька, бабусі, дідуся – нікого! Він не вмів звільняти підлеглих за якісь провини, як робить це більшість бізнесменів, не знімав з них надбавки, вчасно виплачував заробітну плату і цінував усіх працівників, які старались задля спільних інтересів фірми та колективу.
Ось так я захоплююсь своїм другом. І не дарма, повірте. Мої ці думки підтверджує випадок, що трапився зовсім нещодавно. Тоді Сергій пішов на роботу пішки. Він часто любив залишати машину і прогулюватись, коли була гарна погода.
Він жив у самісінькому центрі. Робочий офіс був недалеко, 15 хвилин спокійної ходьби. А якщо йти через парк алеєю, то 20 хвилин. Цього разу йому захотілось трохи довше подихати свіжим повітрям. Тому й вирішив йти таки через парк.
Пройшовши кілька метрів він почув кволий голос десь обабіч, біля клумб. Це сидів жебрак і просив грошей. Сергій вже пройшов кілька метрів, та потім вирішив повернутись і залишити йому хоч трохи на чай.
Але все раптом змінилось. Чоловік, звісно, не розумів чому Сергій спинився і так детально його оглядав. Насправді, мій друг зблід і зовсім змінився на обличчі. Жебрак уже злякався, що незнайомець хоче заподіяти щось лише.
Сергій сховав назад до кишені немалу купюру, яку вже хотів кинути до старого пакета у руках цього чоловіка. Жебрак фиркнув і далі надіявся на наступних перехожих. Проте, за хвилин 20-25 прийшли два молоді хлопці у костюмах. Вони запропонували чоловікові, який спочатку вагався, сісти у машину, а далі привезли його до якоїсь квартири, аби той помився і поїв. Жебрак налякано, не повіривши своєму щастю, займався своїми справами.
За кілька годин у двері хтось увійшов. Це був Сергій. Старий впізнав того хлопця, що розглядав його у парку. Чоловік різко і невдячно спитав мого друга що той від нього хоче. Сергій лише усміхнувся, а потім сказав, що дарує йому цю квартиру і дрібну посаду у своїй фірмі. Жебрак зовсім зблід.
«Хто ти? Чому мені допомагаєш?». Сергій повернувся спиною і готувався йти. Та перед тим сказав: «Пам’ятаєш ту дитину, дізнавшись про яку покинув дівчину? Так от. Той хлопчик – це я!». Тепер ви розумієте, яке велике серце у Сергія?
Не тримаймо ні на кого зла. Це найважливіше! Тоді світ стане набагато добрішим.
