Мій друг втік від набридливих родичів у заміський будиночок

Цього літа я вирішила літо провести у заміському будиночку . Дуже люблю займатися городництвом та лісівництвом, особливо подобається збирати гриби, квіти, ягоди, зрештою, насолоджуватись природою. Звичайно, це найкраще виходить у неділю, коли більшість моїх сусідів їдуть в місто на роботу.

І ось цей мій одиночний відпочинок порушив приїзд близького друга Олександра.

– Привіт, Сашко! Як ти добрався до мого будиночка? – усміхаючись спитала я, побачивши, що друг заходить ближче до порога. -Чому не подзвонив? А я недавно з лісу прибігла і ягодами займаюся.

– Привіт, подруго! – крикнув у слід мені  Олександр. – Я телефонував, тільки ти не брала слухавку. Знаю, де твій будиночок-затвор , ось і вирушив до тебе прогулятися. Можна кілька днів у тебе пожити? Виручай, подруженько!

– А я  була в ліску, не брала з собою телефон, сідай і розповідай, що там у тебе сталося? – відповіла я Олександрові і пішла ставити чайник.

Звичайно, що розмова друзів краще йде за горнятком кави.

Як з’ясувалося до Саші приїхали родичі в його однокімнатну квартиру у місті. Далекий племінник вирішив вступати у місцевий університет, тому скористався разом із батьками безкоштовним нічлігом. Адресу Олександра родичам дала його близька тітка. Вона жінка – проста, а тому подумала, що родич прийме всіх із розпростертою душею.

Про те, щоб запитати дозволу у Саші і зателефонувати йому, напевно навіть не замислювалася, просто потурбувалася про спільних родичів, щоб у них все було добре – і житло, і можливість добратися до університету.  Без сумніву, візит далеких родичів Сашка абсолютно не звеселив.

Прийнявши племінника і його маму з далекої дороги, Саша зателефонував родичці:

-Тьотю Лідо, що це таке? Чому ти даєш мою адресу комусь, та ще й без мого відома? Вони мої далекі родичі? Навіщо вони мені?

-Не кричи ти так, а то оглухну! –  відповіла родичка Саші.

-Що значить не репетувати?! – не припиняв обурюватись мій  друг.-Мені ніхто чужий в квартирі не потрібен, у мене не готель, і я не збираюся давати притулок всім, кому попало, нехай до села їдуть! І взагалі, мені потрібно виїхати з міста, тому розбирайся із своїми родичами сама.

-Сашка,  не кип’ятися! Коля з Людою тебе не будуть стидати. З приводу маленької площі не турбуйся, вони люди, якіне розкошують. Треба ж допомагати одне одному. Коля – розумний хлопчик, вступить до університету, потім вивчиться і тобі колись допоможе. Сам розумієш, що орендувати у столиці житло на нічліг – велика розкіш.

-Ага, як це мило, – тріщав Сашко, – то якщо Коля вступить, то він ще у мене житиме, бо у гуртожитку йлому буде некомфортно. У мене теж є своє життя, свої плани, а якщо я дівчину хочу сюди привести, то мені що робити? Та ні, треба пошкодувати бідолах, адже у них грошей на житло нема.

Після розмови з родичкою Сашко вийшов на сходову клітку, адже у квартирі розташовувались гості, передихнув і зайшов у дім:

-Я поговорив з тіткою Лідою. Коля і тьотя Люда, послухайте мене, я не можу вас прийняти у себе, мені терміново потрібно виїхати за місто. Доведеться вам пошукати хостел чи квартиру під оренду, тітка Ліда обіцяла оплатити.

Коля знизав плечима і сказав:

-Ох, все так складно вийшло, потрібно було заздалегідь домовлятися. Гаразд, підемо шукати хостел чи квартиру, однак, якщо не знайдемо або тьотя Ліда відмовиться платити, то повернемось назад.

Сашка довго не думав, спакував речі і чкурнув до мене. Він набирав мій номер кілька разів, але я не відповідала, тоді він вирішив, що подалі, лиш би не бачити своїх родичів. Тільки хлопець закінчив свою розповідь, як залунав дзвінок. На екрані – тьотя Ліда. Саша злостиво посміхнувся, хай собі тепер рве жили.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Мій друг втік від набридливих родичів у заміський будиночок