Мій тато пішов від нашої мами, бо вони більше не кохали одне одного. Ми з сестрою дуже через це сумували, адже довгий час мама ходила сумна, а батько навіть не приходив до нас. Нам було близько семи та восьми років, коли він покинув нас, але нещодавно тато почав навідуватись до нас, кликати гуляти зі своєю новою дівчиною.
Спочатку вона зовсім не сподобалась мені, на відміну від моєї сестри Іри. Іринці нова дівчина батька Наталія дуже сподобалась, бо вона дуже добре відносилась до нас. Наталя купувала нам подарунки, запрошувала до себе в гості, готувала наш улюблений пиріг із журавлиною.
Якою б хорошою вона не хотіла здатись, Наталка мені зовсім не подобалась. Коли вони одружились із батьком, то я думав, що вона має якийсь задум… Але за одне їй вдячний — за те, що батько почав спілкуватись із нами. Думаю, що це її ініціатива, адже раніше від нього не було ні слуху ні духу.
Довго я не міг зрозуміти її намірів, намагався налаштувати Іринку проти неї, доки одного разу не довелось дещо почути… Наталка з батьком запросили нас до себе на вихідні. В суботу ми пішли в аквапарк, потім поїли піци, і ввечері повернулись додому. Наталя звідкись дізналась, що мій улюблений фільм — це “Гаррі Поттер”, думаю, це їй розповіла Ірка. Дружина батька хотіла подружитись зі мною, і це було видно, тому ми увімкнули фільм, та всі разом сіли дивитись. Тоді я почувався наче вдома, та боровся із цим почуттям.
Наступного ранку до нас в гості прийшла мама Наталки. Вона познайомилась із нами, та я відразу помітив, що її щось роздратувало. Та жінка дивилась на нас, наче на маленьких безхатьків, наче ми нічиї діти, яких її донька підібрала з вулиці.
Вони вдвох пішли на кухню готувати, а ми з сестрою сиділи в кімнаті, грали у своїх телефонах. Мені захотілось попити води, і підійшовши до кухні, я почув розмову Наталки з мамою. “Навіщо тобі це потрібно? Вони чужі діти, не твої, їхньому батьку байдуже на них, тоді чому ж ти сунеш свого носа туди, куди тебе не просять? Вони — конкуренти твоїм майбутнім малюкам, пам’ятай про це!” – говорила мама татової дружини.
Мені дуже хотілось почути відповідь Наталі, адже тоді б я зміг впевнитись в тому, що вона не просто так має діло до нас, і не така вже ця жінка хороша.
Але її відповідь мене змусила кардинально змінити думку про неї. Вона відповіла: “Ці діти — чудові, і я не збираюсь покидати їх тому, що вони якісь там “конкуренти”. Вони всього лише малюки, яким потрібна батькова любов. І все. Не смій більше говорити на цю тему зі мною.”
Після цих слів я зрозумів, що помилявся щодо Наталки. Вона виявилась прекрасною жінкою, яка дбала про нас і наші почуття більше, ніж власний батько…
