У мене велика сім’я і під час святкувань важливих дат нас збирається порядна кількість людей. Мої батьки і їх брати та сестри люблять згадати як жилось колись. Цього разу жвава дискусія почалася з моєї появи у кімнаті. Мій зовнішній вигляд, а точніше рвані джинси викликали жваву хвилю обговорень.
Тато із дядьком майже в один голос, один наперед другого почали розказувати як у них з’явилися їх перші джинси. Виявляється колись, навіть маючи достатню кількість грошей потрібно було мати ще зв’язки або знайомих чи рідних за кордоном. Вдома придбати просто у магазині джинси було нереально.
Дядько розповідав, що перші свої модні штани йому продав його сусід, бо на нього не підійшов розмір. Згадує він, що його щастю не було меж. Він перший у школі мав такий стильний одяг, а через кілька місяців ще придбав джинсову куртку у свого сусіда. Тоді він був «першим хлопцем на районі». Мій тато свої такі бажані штани очікував більше пів року. Йому з Америки привіз батько, працював він матросом на кораблі та коли пришвартувались у цій країні, то могли вийти у місто. Батько усій сім’ї привіз такі «дефіцитні» джинси. Мама і її сестра із сумом згадували, що в них перші штани з’явилися значно пізніше. Коли були у вільному продажі на базарі, але їх якість була значно гіршою.Вони так щиро згадували ці моменти, що я задумалась над наступним: коли ми маємо, то не цінуємо.
