Досить довго я живу разом з Данилом, вже як чотирнадцять років. У нас є двоє чудових дітей, Єва та Ваня. Все було добре, поки ми обидва працювали, у нас виходило наймати няню, або домовлялися з кимось із наших батьків, щоб посиділи з дітьми.
У кожного з нас був хороший прибуток, ми навіть могли собі дозволити виїзд в іншу країну. Але хороше тривало не довго. Пізно ввечері, коли я вже була вдома, прийшов мій чоловік у п’янoмy стані та сказав про те, що його звільнuлu. На питання «але навіщо ж ти напився?» він відповів:
– Ця робота була для мене всім. Я більше не бачу сенсу шукати нову.
Я сподівалася, що, коли Даня протверезіє, то візьметься за голову й почне шукати іншу роботу, адже можливостей купа, можна навіть в інтернеті непогано заробляти. З кожним днем я все більше почала усвідомлювати, що не виношу на собі все це одна, мені дійсно вже важко працювати в день та в ніч. Я спробувала поговорити про це з Данилом:
– Будь ласка, зрозумій, я не можу так більше. Знайди собі нову роботу.
– Добре, я спробую.
І так проходила кожна наша чергова розмова, нічого не змінювалося. Щоразу він мені обіцяє, що знайде нову роботу та кожен раз, після роботи, я продовжую бачити його на дивані, як він дивиться телевізор та поїдає невідомо який за рахунком бутерброд.
Єдиний маленький плюс в цьому всьому — це те, що він хоча б намагається за дітьми дивитися, але ось за порядком в будинку взагалі ні. Розкидані іграшки, розмальовані стіни, гори брудного посуду в умивальнику, не застелені ліжка й відчуття того самого важкого повітря в кімнатах, ніби не провітрювали приміщення вже дуже давно.
Я намагалася сама якось з цим впоратися, доводилося навіть вночі, на деякий час відкривати вікна практично скрізь, щоб стало легше дихати. З посудом мені почала допомагати Єва, а ось з молодшим синочком я домовилася, щоб він кожен раз прибирав за собою іграшки, коли пограє, а стіни — це не страшно, маркер відмився з легкістю, я на дитину не cepджycя.
– Маш, ну ось бачиш, ти з усім легко справляєшся, навіть діти допомагають. Чому ти продовжуєш cкаpжuтucя? Мені вже не обов’язково шукати роботу, — вирішив сказати своє диванний розумник.
– Ні, дорогий, мені зовсім не легко. Я в цеху працюю вже там, де не повинна працювати жінка, щоб принести хоч якусь копійку в сім’ю.
– І що?
– Ти знущаєшся?! Ти хоч знаєш на скільки нeбeзпeчна ця робота для мене?
– Знаю…
– Якби ти знав, то вже давно б сказав мені про те, що знайшов собі роботу, щоб я могла зі спокійною душею перейти на той відділ, де працювала раніше!
– Катя, заспокойся.
– Заспокоїтися? Даня, я втомилася! Мені набридло це все, твоє ставлення до того, що я роблю, мені набридли твої «спроби» пошуку роботи. Я з тобою розлучуся, якщо ти продовжиш так себе поводити.
Варто було мені заїкнутися про розлучення, так він відразу ж змінився в обличчі, він на мене дивився так, ніби готовий був yбuтu на місці. Чоловік мовчки пішов у нашу спальню, одягнувся, підійшов до мене, схопивши за горло, сказав:
– Тільки спробуй, я тобі всі кістки пepeламаю.
Мого чоловіка ніби підмінили або що в нього вселилося в цей момент, я не знаю, але єдине, що промайнуло у мене в голові: «треба бігти від нього, нічим хорошим це не закінчиться». Я так і зробила, як тільки Даня пішов, зібрала всі необхідні речі, забрала дітей й поїхала до батьків на дачу.
