Молода сім’я не мала де жити, а батьки чоловіка мали змогу допомогти та не захотіли

Хочу поділитися з вами історією моєї знайомої. ЇЇ родинні стосунки трішки мене бентежать, у нас усе по-іншому, та й маю багато друзів – їх відносини зі свекрухами теж складаються не так, як в Оксани.
У мене прийнято якось допомагати один одному, підтримувати, а в неї – ні. Всі окремо і кожен сам за себе.

Оксана тривалий час після одруження проживала у своїх батьків за містом. Вона народила донечку, якій скоро вже виповниться шість років, і нещодавно дізналася, що чекають з чоловіком на синочка. Молода сім’я безмежно рада, але Оксана розуміє, що вічно жити із батьками важко, тим більше за містом, а донька цього року йде у перший клас. Та й не можуть вони все життя допомагати.

До речі, теща із тестем завжди приходять на допомогу: чи з дітьми посидіти, чи фінанси позичити, а натомість свекруха зі свекром –ніколи. Навіть, коли Оксана чи її чоловік телефонують і просять, то завжди у відповідь чують відмову. Молоді вирішили з’їхати від батьків на орендовану квартиру у місті. Батьки Миколи, до речі, мали налагоджений роками бізнес, який приносив стабільний хороший дохід і дві квартири – в одній проживали самі, а іншу – здавали, дізнавшись, що їх син із сім’єю шукає квартиру навіть не запропонували, щоб переїжджали у їхню, а удали, що не чують про що йде мова.

Оксана з Миколою не стали їх просити про житло, а знайшли маленьку однокімнатну на тридцять два метри квадратні. Так і тіснилися втрьох у невеличкому помешканні, а згодом – вчотирьох. Батьки Миколи не те щоб не допомагали, навіть почали менше спілкуватися, як казала Оксана – уникати.

Щомісяця молодій сім’ї ставало все важче оплачувати всі рахунки та задовільняти елементарні потреби дітей. Тому вони вирішили знову повертатися до батьків Оксани. Було дуже незручно, але іншого виходу вони у цей момент не бачили.

Одного разу у магазині Микола випадково зустрів свого давнього друга, якого не бачив більш як двадцять років. Вони розговорилися і він поділився з товаришем своєю непростою життєвою ситуацією. А Стас запропонував йти працювати до нього, він відкрив свою власну фірму: справи йдуть добре, якраз шукає нових робітників. Микола довго не змусив чекати на відповідь і погодився. Ось уже і пів року минуло їхньої спільної праці.  Стас запропонував Миколі стати його партнером, навіть гроші йому позичив.

За короткий проміжок часу молода сім’я взяла квартиру на виплату, купила автомобіль – усе у житті налагодилось. Як тут один нічний телефонний дзвінок приніс нещастя у родину. Важко захворіла мама Миколи. І хоча вони майже і не спілкувалися – молода сім’я не могла не допомогти їй у важкій ситуації. Возили до найкращих лікарів, купували ліки, які дорого коштують, але все марно, вона прожила ще два місяці. А так і тато Миколи недовго прожив сам і ще за пару місяців відійшов у вічність. Оскільки у них був один єдиний син, то все майно і заощадження перейшли по праву йому, як єдиному спадкоємцю.

Поспілкувавшись з їх адвокатом, Микола був вражений кількістю фінансів, адже могли купити три, а то й чотири квартири у центрі міста. Могли дати рідній дитині, але ж ні – їм краще було, щоб кошти лежали просто на рахунках банків.

Якось дивно складається життя: працюєш, складаєш, заощаджуєш, помираєш – і нічого із собою не забираєш. То, можливо, краще жити сьогоднішнім днем і радіти, ніж думати, що буде завтра – адже воно може і не настати!

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Молода сім’я не мала де жити, а батьки чоловіка мали змогу допомогти та не захотіли