Я не скажу, що не планую одружуватись ближчим часом, але це точно не входить у мої плани на цей чи наступний рік. Поки я зосереджений на роботі, бізнесі та бажанні забезпечити комфортне життя не тільки собі, але й родині. А для мене це не просто мати будь-яку квартиру, стареньке авто і їздити на море десь в Затоку – я хочу більшого, кращого, дорожчого. Чому я маю жити на копійки та радіти тому, якщо за декілька років зможу отримати набагато більше. А створити сім’ю – це додаткові витрати, а ще якщо дитина народиться. Ні, поки не час.
Зі мною категорично не згодна моя дівчина Ксенія – вона готова жити на орендованій квартирі та їздити на метро, тільки б у неї стояв штамп у паспорті. І вона не просто натякає мені, що пора й ти до РАГСу, а говорить це прямим текстом. Вже доходить до сварок, адже цю тему ми підіймаємо майже щодня.
Не розумію, чому вона не може почекати – зустрічаємось ми тільки два роки та і їй всього 26. Як на мене, це ще досить молодий вік і можна не поспішати. Щоправда, мама Ксенії зі мною не погодиться – думаю вона добре накручує доньку та підтискає, щоб та нарешті вийшла заміж. А все тому, що моя майбутня теща впевнена, що Ксенія засиділась у «дівках» – родички та доньки її коліжанок вже давно одружені та, навіть, народжують хто другу, а хто й третю дитину. А тут таке – єдина донька і та ніяк не прилаштується у цьому житті.
Я вже й сам пояснював ситуацію Аллі Михайлівні, але то марна справа. Вона не чує іншої думки й постійно нагнітає.
Моя дівчина особливо сильно наполягає на одруження тоді, коли приходить від батьків:
– Артур, ну а що тобі заважає одружитись зараз? Ти ж мене кохаєш, і я тебе кохаю, то що? Чому не можна все узаконити? Я ж тобі обіцяю, що нічого не зміниться.
– Я ж вже пояснив тобі свої плани – для чого щоразу підіймати цю тему і сваритись?
Ксеня просто замовкала і не хотіла після цього розмовляти. І так могло тривати по декілька днів, поки я не пробував миритись. Я справді кохаю її, але я чоловік і я вирішую сам, коли мені одружуватись. Тим паче я бачу в Ксенії свою майбутню дружину, але це буде трохи пізніше.
Дійшло до того, що ми не можемо спокійно пройти повз весільний салон чи ресторан, щоб вона знову не почала підіймати цю тему – я вже починаю дратуватись і ледь стримую себе, щоб не почати кричати. Терпіти не можу, коли на мене тиснуть. А тут йде постійний тиск і, навіть, якби я змінив думку, то тепер я вже з принципу не погоджуюсь. Я не хочу починати сімейне життя з примусу – все має бути органічно та у свій час.
Якось на весіллі друзів Ксенія піймала букет нареченої та з захватом прибігла до мене зі словами:
– Бачиш? Сама доля тобі натякає. А давай зробимо весілля у цьому ж ресторані, дивись який він класний.
Я просто встав з-за столу і пішов геть – не буду ж я при чужих людях знову щось пояснювати. І вона знала це, тому й почала жартувати на цю тему, точніше всі думали, що то жарти. Я ж знав, що вона це говорить серйозно.
Тепер от сиджу і думаю – а мені воно треба? Зараз вона примушує мене одружитись, а далі що? Потім вона постійно вимагатиме від мене робити те, що я не можу чи не хочу. Не маю жодного бажання виконувати чужі забаганки. Я замислився чи справді ці стосунки такі цінні для мене, чи не дарма я так опираюсь одруженню.