Я завжди мріяв про жінку-господиньку. Аби я прийшов з роботи, а в хаті все наготовано, поскладано. Красиво так, акуратно, аби без всіляких понтів була, проста і щира. От коли дізнався, що дівчина, з якою я почав зустрічатись, родом з села, то неймовірно втішився, бо вирішив, що мої плани і мрії почали збуватись.
А де ж ви бачили дівчинку з села, котра не тямить нічого у домашньому господарстві. Зустрічались ми приблизно півтори роки. А далі я освідчився.
Справили весілля так, як хотіла моя дружина. Гостей було багато, а забава гучна. Загалом, цей день нам запам’ятався надовго. Переїхала кохана до мене. Стали жити разом. Через три дні, коли я був на роботі, дзвінок від дружини. Вона переляканим голосом кричить про допомогу і просить повернутись додому.
Я швидко мчав, навіть не бачив дороги під ногами. Злякався, що трапилось щось серйозне. А моя Галя з порогу каже: «Там якась штуковина по хаті бігати почала. Я просто торкнулась аби подивитись шо то таке, а воно ожило!»
Вгадайте, що то могло бути. Просто робот-пилосмок. Перше, що я подумав – це як пояснити шефові, чому я раптом побіг з робочого місця.
А після роботи довелось дружині екскурсію по дому влаштувати, аби вона ще чогось не налякалась. І кожного ранку також строго наказую лишній раз нічого не чіпати. Аби перестрахуватись.
