Я мріяла водити машину. Із захопленням дивилася, як мій батько та старший брат вправляються за рулем, із задоволенням каталася разом із ними. Ще з 14 років наївно почала відкладати кошти з обідів у школі на придбання автомобілю. Чи варто казати, що це було немов капля в морі? Однак, коли мені виповнилося 18 я змогла вмовити матір віддати мене в автошколу і вже за пів року отримала водійське посвідчення.
На моє 20-річчя батьки подарували власну машину. Я була до божевілля рада. Спочатку все було прекрасно, пройшло понад рік, я все ще не могла натішитися, цей чотириколісний друг став моїм основним видом транспорту, завжди ми з ним були разом. Однак одного осіннього дня сталося те, чого я не забуду до кінця життя.
Напередодні пригоди йшли сильні дощі. Вся дорога була залита, повсюди була грязюка. Мені потрібно було їхати в інше місто на навчання, тож робити було нічого. Завела свого червоного звіра та подалася в дорогу. Побачивши, що того дня всі навколо вирішили скористатися автомобілями і утворилися неймовірні затори, мені спало на думку об’їхати голову дорогу.
На моє нещастя, асфальту там не було прокладено, від слова зовсім. Я застрягла. Колеса повністю загрузли в болото. Вся машина уже була в ньому. Стояла одна, навколо ні душі! Сама вибратися не мала можливості. І тут, раптово з іншого кінця вулиці з’явився хлопець, який побачивши мене, одразу підійшов на поміч.
Завдяки йому я змогла вибратися з тієї пастки. Ми так розговорилися, навіть не помітили, що пройшло декілька годин. До сусіднього міста я добралася уже пізно ввечері.
Хлопець взяв мої контакті дані і, як результат, ми одружені уже 2 роки, скоро очікуємо на поповнення. Ось так вдало вирішила об’їхати затори.
