Донька моєї подружки – надзвичайно талановита дівчинка. ЇЇ не надто підтримували рідні, проте нещодавно я проходила центром міста й почула знайомий голос.
Дуже щаслива, що Софійка таки реалізувалась. Сталося не так, як хотілося батькам. Розповім з самого початку. Моя подруга Марія завжди мріяла про доню. Ще з першого курсу університету. Пізніше вона познайомилась з хорошим хлопцем Сергієм, він навчався на інженера в нашому університеті. Уже почав працювати в досить престижній фірмі. Вони зустрічались кілька років, а згодом відгуляли весілля.
У Сергія вже була гарна квартира, тож вони одразу поселились окремо і згодом народили Софійку. Я почала рідше спілкуватись з Марією.
Проте, час від часу вона таки телефонувала чи приходила у гості до мене. Дівчинка їхня – просто диво. З самісінького дитинства така врівноважена, щира, добра. З часом, коли мова пішла про те, яку професію обрати щось пішло не так. І Марія, і Сергій просто жахливо поводили себе з донькою. Вони ніяк її не підтримували.
Софійка мріяла стати музиканткою, закінчила музичну школу, прекрасно грала на гітарі і обожнювала співати. У дівчинки справді був талант. Та моя подруга з чоловіком змусили вступити її на юридичний. Я вже думала, що Софійку зламали. Вона сумно ходила на чужі для неї пари і слухала геть нецікаву інформацію. Інститут таки закінчила. Нещодавно йду центром міста і чую знайомий голос. Співала Софійка і я в той момент подумала: «Як шкода, що дитині не дозволили розвиватись в тій професії, в якій вона хотіла.»
