Живемо з чоловіком, двома дітьми й свекрухою в одному будинку. Свого житла ще не нажили й змушені мешкати з мамою мого чоловіка. Проблема в тому, що господиня дому до свого сина відноситься як до маленького хлопчика. Дорослий син повинен їй казати про кожен свій крок. Робить за маленькі гроші, та на старості пенсія йому буде, так мама сказала. Слухає чоловік її, а не мене, бо в хаті свекруха головна. Так в усьому. Дітей виховуємо теж як мама скаже.
Свекруха з самого початку була проти моєї кандидатури в невістки. Та я завагітніла й аргументи всі в раз відпали. Прийшлось мамі чоловіка прийняти мене в сім’ю. Мені також зі свекрухою жилось не дуже комфортно, якщо чесно. Та вибору не було, як могла намагалася підлаштуватись й догодити.
Моя мрія про свій куточок, в якому сама буду господаркою. От і почала шукати різні варіанти, де б знайти ті фінанси на купівлю житла. З часом зрозуміла, що поїхати на заробітки за кордон, це шанс для нашої молодої родини. Пару років праці й купимо свій будиночок.
З Тетяною ми товаришували вже давно. Подружка працювала закордоном й розказала, що робота на заводі важка, та воно того варте. А якщо поїхати сімейній парі, то видадуть окрему кімнату в хостелі та не потрібно буде ділити простір з чужими людьми.
Повертаючись додому мої думки тільки й були про те, що поїду з чоловіком на заробітки, а свекруха залишиться з дітьми. Та на сімейній нараді вирішили інакше. Мама чоловіка заявила, що сина не відпустить, а я зі своїми подружками можу їхати куди забажаю, дітей вона не покине. Вибору не було, зібрала всі необхідні папери й поїхала. Спочатку була образа на чоловіка, що відправив свою дружину саму. Та потім втішала себе, дітям з батьком буде комфортніше ніж з самою бабусею.
Мета мотивувала, тому працювала у дві зміни, щоб за пів року хоч щось назбирати. Кожного вечора по відеозв’язку бачила дітей. За домовленістю з фірмою, через пів року потрібно було виїхати з країни. Потім за бажанням можна було повернутись знов на такий самий термін.
Повернення додому було щастям. Стомлена, схудла, та рада нарешті бути на батьківщині. Дітки виросли, стільки всього в них змінилося. Все інше було як завжди : всім незадоволена свекруха і безініціативний чоловік. Ще яскравіше це було видно. Коли в цьому живеш, звикаєш. Та вже миритись з цим не було сил. Довелося поїхати закордон вдруге. Відпочивши працювала з новими силами. Зароблені гроші відправляла рідним.
Повернувшись знов, відразу відчула що щось не так. Коли кинулася перерахувати зібрані гроші, з’ясувалося що їх вже немає. Мій чоловік згодом зізнався, як його ошукали й виманили усе, що заробила я тяжкою працею. Товариші мужа були в курсі, що дружина на заробітках. Хтось з друзів запропонував інвестувати в біткоїн. Мій чоловік знявся й побіг за грошима. Навіть свекруха його підтримала, мовляв, за біткойном майбутнє. Так й обдурили – гроші взяли, а біткойну ніякого немає. Звісно, нотаріально передачу грошей ніхто не завіряв. Всі мої зусилля були марними.
