У мене є знайома, яка з’являється у мене в житті тільки тоді, коли їй щось потрібно. Мені ж вона жодного разу не допомогла, навіть, дрібницею. Якось я попросила посидіти з моєю донькою буквально дві годинки – вона відмовилась. І при цьому вона в декреті, має власних дітей і доня моя дуже спокійна дитина.
Так і цього разу – пізно ввечері пролунав телефонний дзвінок і це була Галина. Вона почала з далеку – розпитала як у мене справи, що нового і не чекаючи відповіді повідомила, що вагітна і чекає на четверту дитину. Я дуже здивувалась, що вона зважилась на ще одну дитину – грошей у них мало, вона з декрету у декрет та й живуть на орендованій квартирі. Але це ж не моя справа – я так подумала. Привітала її та запитала, що трапилось, що вона телефонує так пізно. І тут я дізналась основну мету:
– Оль, ти ще здаєш свою другу квартиру? Може б ти нас пустила жити та по-дружбі хоч пів року б не брала оплату. Ми просто не знаємо, як вийти на лад з фінансами. Що скажеш?
– У мене живуть люди, вибач. – стримано сказала я, хоч хотілось висловити все що думаю.
– Ну може ти їх попросиш з’їхати заради нас?
– В жодному разі. Галю, я не хочу і не буду.
Галя кинула трубку і більше не телефонувала. Тепер думаю – можливо я не права, що відмовила?
