Коли я був маленький мами частенько не було вдома і мене виховувала бабуся. Вона мене дуже оберігала, і сам я майже нічого не робив, нікуди не ходив і не їздив. Одного разу мені урвався терпець і я захотів сам сходити у супермаркет і купити продукти. Думав це буде означати, що я вже дорослий і самостійний.
Бабуся дозволила мені піти і написала список, що потрібно купити, поклала мені його у карман і сказала: «якщо стане страшно – переверни список».
Я пішов я сказав собі, що мені не буде страшно, зайшов у магазин і почав збирати продукти, спочатку я не міг дістати до деяких полиць, потім люди штовхали мене і я почав губитись. А на касі жіночка почала кричати на мене, аби я швидше викладав продукти на стрічку, адже в черзі всі чекають і я в магазині не сам. Мені стало так страшно, згадав що сказала мені бабуся, дістав список і прочитав: «обернися, я позаду тебе». Я обернувся і вона дійсно там була, я попросив її допомогти і коли ми йшли додому сказав їй, що не впорався. На що вона сказала, що в такому віці мало хто може впоратись з таким великим магазином, і розповіла, що колись такий самий фокус зробила і з мамою, а все через те що вона дуже хвилюється за нас і не може спокійно сидіти вдома поки ми самі у великому місті.
Ось така вона, турбота рідних, після цього я зрозумів, що в будь-якій ситуації біля мене будуть мої близькі і мені нічого не страшно в житті. Мабуть такий урок був дуже корисним, хоч і тоді я не впорався.
