Іноді потрібно чимось жертвувати, щоб щось здобути. Та не завжди просто визнати цей факт. Моя сусідка, наприклад, завжди хоче всюди встигати.
Вона давно працює на кількох роботах.
До того ж одна з них офіційна, а дві інші – ні. Жодному з керівників вона нічого не казала. І користувалась тим, що години праці не збігались.
Ну що ж. Хай так. Проте, іноді на основній роботі потрібно було затриматись довше. Тим паче, що Олені запропонували підвищення, а вона й не відмовилась.
І гроші за це, звісно збільшили, проте обов’язків стало набагато більше. Що ж, мені вона це розповіла. Я порадила хоча б з однієї звільнитись аби все встигати.
І що ви думаєте, вона мене послухала? Авжеж, що ні! Далі продовжувала всюди бігати. До того ж не надто чесно робила. Один день там казала, що захворіла, інший там.
І так постійно рятувала себе всілякими побрехеньками. Я кілька раз попереджала Олену: окрім того, що це гріх таке робити, то ще й випливе рано чи пізно. Тоді вона й поплатиться.
Та де там… Нічого не поясниш. Продовжувала й далі обманювати. І тут така ситуація. Сталось те, що я й передбачала. Шеф на офіційній роботі якось прознав про ці побрехеньки. Вирішив Олену звільнити. Залишилась вона тепер на неофіційних малооплачуваних двох роботах, з перерваним стажем, звільнена не за згодою сторін. Мало того, ще й розійшлась не надто гарно. Шкода її звісно, проте сама винна у своїх бідах.