По сусідству зі мною жила юна дівчинка Ліда. Гарна така дитина була, завжди всім радо допомагала, з мамою поралась по господарству з ранніх літ. Батька у сімействі, щоправда, не було. Чоловік працював у морі. Одного разу пот0нув під час шторму. Не уявляю, як тоді Леся Павлівна витримала з малою дитиною на руках. Та все ж усе минуло. Навчились жити далі. Всі так тішились, коли Лідуся собі знайшла молодого чоловіка і весілля гучне справила. Все, як годиться: з тамадою, з музиками, з сотнею гостей. Здалось всім, що хлопець тямущий, хоч Ліда його й рідко бачила, він служив, тому лише листувалися. А згодом, як повернувся, то одразу освідчився.
Тиждень минув, а може й більше, але Ліда сумна дуже стала. Я бачила, як вона до матері в гості прийшла. Понура така, блиск в очах зовсім згас. А згодом, бачу, що вагітна.
За рік гучна звістка в дворі, що Лідуся розлучається і з малим дитям повертається додому. Я спочатку, як і всі дивувалась. Та потім дізналась від дівчини всю гірку правду. Сталось так, що цей чоловік почав пити і дівчину дубасити. Довго Ліда вагалась чи зберігати сім’ю заради дитини, як просили всі близькі люди. Особливо мама, бо ж знала як то важко самій маля виховувати.
Та ж ні, не змогла. Коли п’яний чоловік ледь на дитині не зірвався, дівчина не витримала і таки пішла. Вона зрозуміла, що найважливіше для дитини – аби її мама була щаслива.
От я стала свідком пізніше такої події. Гуляла якось Лідуся з малятком на майданчику через рік після розлучення.
Сиділа на лавці молода дівчина, біля неї бавилась дитина, а вона з синцем на щоці гірко плакала. «Чоловік побив?» – спитала моя знайома. «Так» – неохоче пискнула дівчина. «І чому на розлучення не подаси?». «Та ж заради дітей, аби сім’ю зберегти…»
Ліда хмикнула і тихенько пробурмотіла: «Жаль мені тебе, і твоїх дітей…». А потім забрала донечку, розвернулась і пішла до під’їзду.