Моє не рідне щастя

Моя донька закохалась. Вперше. І я була рада за неї, поки не дізналась, що у мого зятя є маленька донечка від першого шлюбу.

Оксана зателефонувала мені в суботу зранку і сказала, що не зможе приїхати на вихідні — зламалось авто і їй потрібно заїхати на СТО. І саме там, як потім з’ясувалось, вона зустріла Ігоря — красивого, мужнього та балакучого.

Не можу сказати, що Ігор мені не сподобався — вміє підтримати розмову, галантний та привітний. Їх роман тривав близько місяця, коли вони мені повідомили, що збираються одружуватись. А ще більшим сюрпризом стало те, що у майбутнього зятя є однорічна донечка від попереднього шлюбу, яка живе з ним — дружина пішла до іншого чоловіка і залишила їх, коли дівчинці не було й півроку.

— Оксанко, навіщо тобі чужа дитина? —  я ніяк не могла звикнутись.

— Мамо, для мене вона як рідна.

Мене гнітили думки, що Ігор використовує мою доньку як няньку та хатню робітницю. А що? Хіба хочеться чоловіку самому бути і за маму, і за тата? Та й невідомо, що там з матір’ю. А раптом захоче відібрати дитину, а раптом генетика погана. Навіщо молодій дівчині такі проблеми. Але я жінка спокійна, намагаюсь не конфліктувати — просто прийняла рішення доньки.

За місяць до весілля у гості навідався Ігор, без Оксани, чим мене дуже здивував. Він прийшов поговорити.

— Марина Олександрівна, ви не сумнівайтесь у щирості моїх почуттів — я справді кохаю Оксану. Я не хочу перекласти на її  плечі всі турботи про Настю. Я вам обіцяю, що подбаю про вашу доньку.

Нова сторінка

Після одруження Ігор та Оксана оселились у зятя – у нього була власна однокімнатна квартира. Я частенько приходила у гості та допомагала доньці по дому, гуляла з Настусею, давала поради чим краще годувати дівчинку. Хоч я давно не мала справи з малими дітьми, та все ж до моїх порад вони прислуховувались, бо вони були справді дієвими. І так непомітно для себе я почала сприймати Настуню як свою онуку: залишалась з нею, коли молодятам треба було піти кудись, забирала до себе на вихідні та з радістю водила на прогулянки.

З того часу пройшло вже понад 3 роки. За цей час у мене не було жодних проблем з Ігорем чи з Настею. Зять завжди був привітним та радісним. Я була певна, що в їх сім’ї панує ідилія. І от одного разу, коли онука в черговий раз була в мене на вихідних, я дізналась сімейну таємницю:

— Мама постійно свариться з татом, а тато все пізніше приходить з роботи. І мені сумно через це.

Я не на жарт перелякалась і вирішила поговорити з донькою.

— Ми справді щось не ладнаємо останнім часом. Ігор хоче другу дитину, а я ще не готова. Я тільки знайшла гідну роботу, моя кар’єра на взлеті й зараз засідати за пігузками я не хочу.

— Ну його можна зрозуміти —  ви вже майже 4 роки одружені.

— Тай не тільки в дитині справа. Розумієш, я покохала іншого, але не можу зізнатись Ігорю.

Зміни у житті

Вже за 2 місяці вони розлучились. Ігор відпустив Оксану без криків та скандалів. Пізніше він просто запитав мене, чи буду я навідувати Настусю, адже дуже вона вже полюбила бабусю Марину.

— Звісно ж буду. Вона ж моя маленька онучка.

Оксана знову одружилась і хоч новий зять був непоганою людиною, та я не могла його прийняти у своє серце так як Ігоря.

Єдиним моїм щастям тепер була Настуня. Вона росла, ставала все цікавішою, змінювались її захоплення: ми разом навчились кататись на роликах, гратись ляльками, робити класні фото на телефон. Настуся була дуже здібною ученицею, а я їй намагалась завжди допомагати.

Десь через рік після одруження у Оксани та Славіка народився синочок, але його поява не викликала у мене таких емоцій, як поява Насті у моєму житті. Свати тішились онуком, а я й не дуже проявляла ініціативу у вихованні.

Одного разу Настуся запиталась чи можна залишитись у мене жити. Я була здивована:

— Що трапилось? Знов посварилась з татом?

— Та ні, просто він знову десь пропадає вечорами.

Рідна душа

Я зрозуміла, що у Ігоря з’явилась нова жінка. Я всіма силами хотіла заспокоїти онучку і сказала, що тато має право на особисте щастя — він ще молодий чоловік і не може жити сам, але це не означає, що він менше її любить. За декілька днів я зустрілась з Ігорем, щоб поговорити.

— У тебе є наречена?

— Вона справді хороша. Настусю приймає як свою, от вже й подарунків накупувала. — дещо розгублено відповів Ігор.

— Вірю, що хороша. А що тепер буде зі мною і Настею?

— Тобто?

Тут я почала нервувати і не знала як почати розмову. Щось собі бурмотіла під ніс, що тепер у дитини буде нова мама і…нова бабуся, а я вже буду ніким.

Ігор підняв на мене очі повні сліз:

— Для мене і Насті ви як рідна і такою залишитесь. Для неї ви справжня бабуся, яку ніхто не замінить.

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Моє не рідне щастя