Мої діти і я приреченi жити в бiдності через принциповість мого чоловіка

Мій чоловік принципово не хоче допомоги від моїх батьків. А живемо ми, м’яко кажучи, не дуже. Це все мені зовсім не подобається, через те, що у нас з Сергієм двоє маленьких дітей.

Ми познайомилися ще в університеті, бо навчалися на одному факультеті. Після закінчення навчання одружилися, й орендували квартиру, оскільки жити з моїми батьками у великому будинку Сергій не захотів.

Сам він був не місцевий у нашому місті, спочатку жив у гуртожитку, а потім вмовив мене жити на орендованій квартирі. А мої батьки були завжди не бідними та мали гарний будинок, й багато разів запрошували нас пожити деякий час у них. Але мій чоловік сказав, що цього ніколи не буде.

Звичайно, що мені не дуже хотілося жити в старій квартирі з ремонтом, який був десь 30 років тому. Але виходу не було, та, по правді, для мене тоді головним було те, що ми кохали один одного, а не те, де ми живемо.

Та така думка жевріла в мені не довго. Коли ми так пожили чотири роки й у нас вже ось двоє дітей, то я почала казати своєму чоловіку, що ми так більше жити не можемо. Нам потрібне своє житло, бо дітки повинні знати, де їхній рідний дім. А ми ж змінювали ті квартири дуже часто й діти навіть звикнути до них не встигали й ми переїжджали. З різних причин.

Ці роки я перебувала в декретній відпустці, а Сергій працював. Та його заробітної плати ні на що не вистачало й ми жили, й живемо, в бідності… От правда – дітям штанів немає за що купити, не то що якихось апельсинів чи бананів. Про себе я взагалі мовчу.

Брати ж гроші у батьків мені суворо заборонено. Якось батько привіз нам гостинців і трохи грошей, онукам на подарунки, так Сергій принципово взяв все і викинув у смітник, а гроші в унітаз.

А мені образливо. Батьки ж так стараються для нас і від щирого серця хочуть допомогти. Йти проти чоловіка я теж не хочу, бо кохаю його й боюся втратити. Що мені робити?

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Мої діти і я приреченi жити в бiдності через принциповість мого чоловіка