Моя свекруха не хоче брати до себе наших з чоловіком дітей. От їй не подобається, коли хтось приходить до неї в гості і їсть та п’є з її посуду, вона дуже брезглива. А мені не зрозуміло, як так… Нехай же буває таке відношення до чужих людей, але не до рідних онуків, в яких тече і її кров також.
Ми з чоловіком ще до весілля почали орендувати житло, хоча Ігор місцевий і до зустрічі зі мною жив зі своєю матір’ю вдвох у великій трикімнатній квартирі в центрі. Батька ж свого мій чоловік ніколи не знав. Катерина Павлівна ніколи нам не пропонувала пожити у неї, бо вона цього не хотіла, й навіть боялася.
Про свою маму Ігор казав, що вона дуже специфічна людина зі «своїми правилами». Та я спочатку на це не звертала уваги, до вагітності багато працювала, тож часу на гостини у свекрухи якось не було. А сама ж вона приходила до нас раз в тиждень на 10 хвилин, посидить на дивані й біжить кудись, навіть кави та чаю ніколи не вип’є.
Коли у нас народився перший син, то я займалась з ним сама, мені ніхто ніколи не допомагав. А через два роки у нас з Ігорем народилася друга дитина, теж хлопчик. Діти росли у нас розбишаками, у квартирі за день робили переворот і нереальний гармидер. Катерина Павлівна ж приходила до нас так само на 10 хвилин, посидить трохи й тікає, а щоб щось допомогти мені – бажання у неї такого ніколи не виникало.
Коли хлопці вже трохи підросли, Олегу було 3, а Максиму 5 років, то я пішла працювати. Діти днями були в садочку і якось вони почали часто хворіти. Мені довелось просити свекруху, щоб вона забирала їх до себе поки ж ми з чоловіком будемо на роботах. Та Катерина Павлівна все придумувала якісь причини, щоб ми не привозили до неї дітей і тоді мені доводилось брати хлопців до себе на роботу, або ж залишати з сусідкою.
Одного разу Ігор взяв і завіз дітей з самого ранку до своєї матері без попередження. Їй вже діватись були нікуди й вона мусила сидіти день з дітьми у себе вдома.
Коли ж ми забрали ввечері від неї хлопчиків, то Максимка розказав мені, що баба Катя не дозволяла їм бігати, й примушувала весь час сидіти тихенько на дивані. Ще син розказав, що їли вони дивними виделками, які ламались і застрявали в котлеті. То я зрозуміла, що свекруха годувала дітей з одноразового посуду.
А ще вона подзвонила наступного дня моєму чоловіку й сказала, що злягла з мігренню, й мабуть, це діти її виснажили. Ось такі бувають бабусі, які не раді своїм внукам і просять більше не привозити дітей, бо вони руйнують їхній «ідеальний світ».
