Мої діти виганяють мене з власного дому і хочуть відібрати мій невеличкий бізнес

Так склалось, що у свої 65 я став удівцем – дружина померла раптово, що стало великим шоком для нас усіх. Я страшенно любив свою Любочку і тепер життя для мене ніби зупинилось –  міг цілими днями не виходити з квартири, дивитись фотографії та нудьгувати за коханою. Та з часом зрозумів – це не допомагає, а навпаки робить гірше. Любочка точно б не хотіла, щоб хтось мучився через неї. І взяв себе у руки.

Коли я працював на заводі інженером, то отримав від держави велику та простору квартиру у центральній частині міста. Там вистачало місця всім – мені з дружиною та трьом дітям. Ми там прожили понад 30 років. Діти підросли та, одружившись, переїхали у свої домівки, а ми з дружиною залишились самі. Все було чудово – ми ще працювали, вечорами йшли гуляти або ж до нас приходили друзі та рідні. Так і жили.+

Та з втратою дружини все змінилось. Я думав, що хоч діти мене підтримають, але вони були заклопотані своїми справами. І щоб хоч якось себе відволікти, то вирішив відкрити власну справу – добре, що вмів шити одяг. Ще в юності ходив на швейні курси й хоч всі з мене сміялись, але я таки навчився добре шити, хоч і вчився на інженерному і далі пішов працювати за спеціальністю. І от зараз я вирішив знову повернутись до улюбленої справи. Через те, що відкладених грошей у мене не було – запланував продати свою велику квартиру, вона мені самому не потрібната купити меншу і ще мати гроші на оренду приміщення та матеріали. Так і зробив.

Мої діти були проти та всякими методами мене відмовляли. Та я не послухав і вчинив так, як вважав за потрібне. І ви знаєте – мені вдалось відкрити своє невеличку ательє і ще взяти дві працівниці. Справи йшли добре – і за рік воно почало приносити непоганий дохід. І тут активізувались мої діти – вони вирішили, що я застарий для бізнесу і повинен віддати все їм. При цьому взагалі запропонували продати й квартиру, яку я придбав, і переїхати у старенький дім у селі. Вони вирішили, що грядки біля дому і тихе село – те, що мені треба, боя вже старий.

І вони не просто давали такі ідеї, а вже серйозно взялись за пошуки будинку в селі та покупців моєї квартири. Я був шокований – не чекав такого ставлення. Адже не прошу в них підтримки чи грошей – сам себе утримую і ще й внукам купую подарунки. То що їм від мене потрібно?

До того ж їм не сподобалось й те, що я познайомився з жінкою. Хоч після того, як пішла моя кохана пройшло вже декілька років. Вони були просто обурені цим і називали мене зрадником. Думаю це головне, що керувало ними. Я розумію, що вони ображені, але кожен з них має свою сім’ю і згадують про мене тільки на свята. Я ж живу сам – навіть слова сказати нема кому, не те, що поговорити про цікаве чи піти десь погуляти.

Тепер я в розпачі – не хочу сваритись з дітьми, але й не хочу виконувати їх вказівки. Я теж людина зі своїми думками, бажаннями та не готовий поїхати у село і жити до кінця своїх днів там. Що ж робити? Чи все-таки варто прислухатись до дітей?

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Мої діти виганяють мене з власного дому і хочуть відібрати мій невеличкий бізнес