Спочатку ми з майбутньою дружиною жили на моїй орендованій квартирі, але після весілля її батько вмовив переїхати до нього. Казав, що квартира велика трикімнатна місця вистачить і нам, і онукам. Я тоді подумав, який уважний та чуйний чоловік.
Але чим більше ми там жили, тим більше мені здавалося, що ми йому потрібні були, щоб за житлом доглядати. Він був зранку і до вечора десь у своїх справах, вдень викладав, потім ходив на теніс та баскетбол, потім з друзями в бар. Часто вдома не ночував.
Я дивувався, як він взагалі доньку сам на ноги поставив та дружина каже, що багато допомагала її покійна тітка, його сестра. Батько ж завжди таким був, але з ним було цікаво у подорожах та і з навчанням допомагав у нечасті вільні хвилини. Але він завжди цінував власну свободу і казав. Що у людини має бути власний простір.
Друзі, коли до нас в гості приходили. То жартували, що хвилюються аби мій тесть у них жінок не відбив, такий він уже видний чоловік. Ми як по місту з ним вдвох ішли, то на нього молоді дівчата навіть заглядалися, ледь шиї не звертали.
Я це звісно розумію, але ж є таки сім’я. В нього єдина донька, а поки вона вагітна була, то він особливо і не цікавився її станом. Я одразу з роботи біг, щоб допомогти по дому чи брав вихідні, щоб разом до лікаря сходити, а рідному батьку то все й байдуже. Каже, це процес відшліфований еволюцією і потрібно вболівати на компетентність лікарів. Я сподівався, що можливо щось зміниться із народженням дитини, але ж ні.
Коли дружина народила, то він прийшов зустрів із лікарні і десь завіявся на цілий тиждень. Коли повернувся, то сказав, що потрібен був час, бо й досі пам’ятає як то, коли мала дитина в домі кричить і ночами спати неможливо, а йому ж потрібно вранці вставати і їхати викладати студентам, зосередженість йому потрібна. До онучки йому майже байдуже, єдине. Що часто подарунки приносить. Носить то іграшки, то костюмчики, нанесе купу пакунків і знову щезає з дому.
Мені така поведінка здається дуже дивною, бо я сам із сільської багатодітної родини. У нас завжди мама і тато нас бавили, тітки, дядьки, бабусі, дідусі – всі гостили, клопоталися про дітей. Моїх племінників теж їхні бабусі й дідусі бавлять. Сидять зними коли треба і скільки треба, щоб молодята могли собі свій час мати. Ч розповідаю про це дружині. А вона лише рукою махає і каже, що тато її виховав. Тепер має собі час на щасливу старість, тому її його таке життя не бентежить. А мені от чогось так важко то усвідомити, як це можна єдине онуча від єдиної доньки отак ігнорувати.
Якось дружина ходила у поліклініку, а я з малою сидів. Вона поїла, але, як то бува у малих дітей, їжа опинилась ледь не всій кухні, то я попросив тестя посидіти з нею, поки я приберу. Я недовго й барився, але за хвилин десять, він мені назад дитину приніс і каже, що вона надто відволікає його від підготовки до лекції, а йому ще сьогодні ввечері з друзями у покер грати, може не встигнути. То я її всадовив на стільчик для годування та так ото і прибрав кухню.
Я говорив із своїми батьками по телефону, то розповідав їм про цю ситуацію, вони б і раді приїхати, але вдома хазяйство та і племінників періодично брати й сестри підкидають. Домовилися, що як трохи мала підросте, можна буде її возити, щоб свіжим повітрям дихала та домашнє натуральне молочко пила, то батьки вже чекають з радістю на таке.
Може я звісно неправий і то в мене така сільська вдача якась чи виховання, але якось це не по-людськи, щоб рідний батько та дід так себе поводив. Він же ж егоїст якийсь. Він нещодавно нам заявив, що подумує, може вдруге одружитися, типу і нам тут буде просторніше, і йому спокійніше. Мені здається, що він поводиться, геть як студенти, яких він навчає. Зовсім безтурботний та безвідповідальний, наче й не розуміє, що з роками не молодшає і кому він на старості років буде такий потрібен буде?
