Мої невдачі були на благо маленькій дівчинці

Вже два роки, як я безкоштовно здаю кров в донорський банк крові. Мені просто чисто для себе захотілося допомагати людям в біді, а гроші за це принципово не беру, й прошу перераховувати їх на лікування хворим діткам. Тож один раз в місяць, в останню суботу місяця, мене ні для кого немає, бо я находжусь в потрібному суспільству місці.

І ось останній раз мені треба було їхати на 11-ту годину ранку, а склалося так, що саме в цей день у нас з дружиною випала нагода вилетіти по гарячому туру на відпочинок в Болгарію. Виліт був о 6-й годині, тож здати кров я вже ніяк не встигав, та заспокоював себе тим, що нічого страшного в цьому немає, один раз пропустити можна.

Марина моя давно вже ніде не відпочивала, останнім часом часто хворіла, тож моїм обов’язком перед нею було повезти її до моря. Ввечері ми зібрали свої речі і планували десь о третій ночі виїхати в аеропорт, він від нас був не далеко, пів години їзди.

Та коли ми лягли спати, то відчули запах пластмаси, яка плавилась. Ми з дружиною відразу спати перехотіли й почали шукати причину нашого кипішу. Виявилося, що розплавилася розетка, в яку був підключений холодильник. Майстра викликати ми не стали, та й де ти його знайдеш вночі, а холодильник відключили.

Й так, не спавши, виїхали ми в аеропорт, а вирішення питання з електрикою відклали на потім. Коли ми виїжджали з двору, то я бампером задів огорожу біля дитячого майданчика і пошкодив машину. Вже тоді мені це показалось підозрілим, було таке враження, що все навкруги проти того, щоб ми кудись їхали.

Все-таки ми з Мариною дібрались до аеропорту, але й там на нас чекала не дуже добра новина – наш рейс перенесли на 19 годину вечора. Дружина дуже засмутилась, та й мені це настрій зіпсувало, бо вже як би настроїлись на виліт і речі зібрані були.

В аеропорту ми би не залишились на цілий день і вирішили поїхати додому. Я завіз дружину, а сам захотів поїхати і здати свою кров, так як час у мене був.

Коли приїхав же в лікарню, то, виявляється, на мене там молились вже. Так сталося, що дівчинка шести років попала зі своїм батьком в аварію, після якої чоловіка не стало, а дівчинку можна ще було врятувати. Вона потребувала переливання крові і, на жаль, донора для неї не знайшлося. Всі сподівалися на мене.

В коридорі лікарні я побачив, як гірко плакала і молилась мати дівчинки. Мені стало зрозуміло, що це саме її молитви почув Бог і відправив мене сьогодні сюди, врятувати цю маленьку Людину. Дівчинка отримала кров її рідкісної групи і вся небезпека була позаду. ЇЇ   було врятовано, а я ще й на виліт до моря встиг.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Мої невдачі були на благо маленькій дівчинці