Як тільки ми з Іваном одружилися, то почали жити окремо від його батьків. Вистачить й того, що ми до весілля два місяці товклися з його батьками в одній квартирі, тож після весілля ми відразу орендували житло й з`їхали.
Звичайно, що моїм свекрам це не сподобалося, бо вони хотіли, щоб їхній єдиний син жив завжди з ними. Мої ж батьки в наше з чоловіком життя ніколи не втручалися, та й жили вони далеко від нас, у маленькому селі в іншій області.
Після переїзду весільні гроші у нас швидко закінчилися, а заробітної плати Івана стало не вистачати на все. Та ще й мені ось скоро треба було йти народжувати, бо я вже на восьмому місяці вагітності була. Тож ми з чоловіком все думали як жити далі й де взяти грошей.
Одного дня мій Іван повернувся додому з роботи й сказав, що заїжджав до батьків. Він розговорився з ними й розказав про наші проблеми. На що йому батьки сказали: «синку, забирай Іру й переїжджайте жити назад до нас. Ми й квартиру на дитинку вашу відпишемо, якщо тільки твоя дружина погодиться доглядати за нами в старості, та й зараз також».
Після почутого мене наче хто вдарив по голові. Як це таке можна було запропонувати рідному сину? Як можна нав`язувати своїм дітям де і як їм жити?
Моя свекруха чудово знає, що жити до них я більше ніколи не прийду й спеціально так каже. А про те, що вони відпишуть нашій дитині квартиру? Це як розуміти? Я думала, що це само собою буде так, а тут виходить, що мені це все треба ще заслужити чесною працею…
Після нашої з Іваном сварки ми не розмовляємо вже тиждень. Я йому тоді ще сказала, що не бажаю ні з ким жити, що у нас своя сім`я. Чоловік спочатку злився, а потім змирився. А ось ці дні все сидить в Інтернеті й шукає собі ще одну роботу.
Мені ж, своєю чергою, теж необхідно знайти якийсь підробіток на дому, щоб заробити якусь копійчину. Тож я впевнена, що наша ситуація не сама страшна й ми впораємося з усім самі, бо ж ми сім`я.
