Не подумайте, що я матусин синочок, але тепер я точно розумію – мама мала рацію, коли просила не одружуватись з Аллою. Ні, я кохаю свою дружину і вона мене, я так думаю. Але ми дуже часто почали сперечатись і то через будь-які дрібнички – починаючи від побуту і закінчуючи планами про поповнення у родині.
Коли ми ще тільки зустрічались я не надто звертав уваги на такі дрібниця як бажання дружини багато відпочивати, зустрічатись з друзями та постійно перейматись тим, як вона виглядає. В той час я це списував на досить молодий вік і був певен, що одружившись Алла зміниться. Тепер думаю – а чому я так в це вірив, адже вона не обіцяла мені такого. Та кохання засліпило мене – я зустрів молоду, красиву та доволі розумну дівчину й втратив голову. Мені на той момент було 36, а їй всього 21. Тільки тепер я розумію, що вона була занадто юна для одруження.
Аллу я зустрів на Дні народженні свого товариша – вона прийшла як подруга його дружини. Симпатична, весела та хороша дівчина – перше, що прийшло мені у голову після нашого знайомства. На той момент я був вже успішним бізнесменом та не дуже поспішав позбавитись парубоцького статусу – не прагнув створити сім’ю та й взагалі не шукав серйозних стосунків. Та зустріч з нею змінило все – я закохався як юнак. Місяць моїх залицянь дали свої результати – у нас почались серйозні стосунки. А ще за півроку я зробив пропозицію. Моя мама в той момент не надто підтримувала мою ідею одруження, але змирилась. Її основний аргумент – Алла ще занадто молода і не зріла. Та я й чути нічого не хотів – люблю і все.
Ми зіграли велике та красиве весілля – все як хотіла моя кохана. На той момент я був готовий виконувати всі її забаганки. Щоправда, вона не надто тим користувалась – поводилась доволі стримано та розумно й не вимагала дорогих подарунків. Єдине, що мене почало засмучувати – Алла не дуже хотіла займатись хатніми справами та дуже багато часу приділяла салонам краси та подругам. У мене є достатньо грошей, щоб найняти помічницю по дому та й повечеряти можна у ресторані, але я б хотів, щоб дома мене чекав смачний домашній борщ та котлетки. Інколи так хочеться домашньої їжі, а не всіх цих «страв від шефа». Тим паче моя мама завжди намагалась вгодити батьку, хоч ми теж були доволі забезпеченими.
Ще одним пунктом у наших стосунках, який мене дратував, було те, що Алла хотіла відпочивати всі вихідні за межами дому – клуби, ресторани, гори та відпочинок за містом. А мені інколи так хотілось побути вдома і посидіти у тиші. Тоді дружина просто збиралась і йшла без мене.
А от питання дітей мене взагалі вибивало з колії. Кохана сказала, що ближчих років п’ять ставати мамою вона не планує – треба пожити для себе. Але ж я хочу повноцінної сім’ї, дітей – мені вже під сорок. Я не для того створював родину, аби жити так, як жив до одруження.
От тепер сиджу і думаю – а воно мені треба? Чи хочу я сидіти вдома, чекаючи дружину і сподіватись, що вона змінить думку і я скоро стану батьком? Чи варто розійтись і не витрачати ні свій, ні її час?
