Я дуже любив та і зараз люблю свою колишню дружину Надію. Вона була для мене цілим всесвітом і найріднішою людиною в цьому житті. В нашому шлюбі народилося двоє прекрасних дівчаток, які обидві дуже схожі на свою маму, й мене це ніяк не задівало, а тільки тішило. Мені здавалося, що так буде завжди.
Коли діти пішли до школи, то я зрозумів, що не можу працюючи тут, вдома, заробити їм на житло. Всі ці роки ми жили на орендованій квартирі, та й дружина мені всі ці роки докоряла цим. Вона казала, що сім’я повинна мати свій куточок в цьому світі.
Й тому вирішив я поїхати на заробітки за кордон. Важко далося мені це рішення, якщо чесно, бо мені дуже вже не хотілося покидати свою дружину й дітей. Але виходу не було, ми ж не могли прожити все своє життя того «свого куточка», це вже було зрозуміло.
Коли я був на заробітках, то одного разу мені зателефонувала дружина й попросила грошей на відпочинок на узбережжі моря, з дівчатками. А я відмовив, бо не хотів витрачати кошти, які відкладав на квартиру. Мені вже так хотілося повернутися додому, що не передати словами.
Моя Надя поїхала на море, але не за мої гроші. ЇЇ повіз мій рідний брат, а згодом вони почали жити разом. Звісно, що по моєму приїзду ми розлучилися і в мене вже не було тієї найріднішої Наді й доньок поряд, як і не було бажання купувати те заповітне житло.
А я ж так її кохав, так боявся втратити – й це сталося. А найболючіше знаєте що? Те, що мій брат перестав зі мною спілкуватися й забороняє мені навіть дзвонити дружині. Дітей же я бачу теж тільки через нього, він сам мовчки привозить мені їх у вихідні дні, й мовчки забирає.
Не розумію, за що мені таке. Я й досі люблю свою сім’ю, люблю Надю та дітей. Але навіть бачити її права вже не маю. А мені доводилося все у своєму житті робити тільки заради неї, заради її щастя поряд зі мною, а вийшло он воно як…
