Іноді життя складається не так, як ти собі його уявляєш. Після однієї ситуації наше життя кардинально змінилось. Ілюзії про сімейну ідилію розбилися вщент. Я не стала терпіти поведінку свого чоловіка. Спакувала валізу, бувши вагітною, замовила таксі й поїхала до батьків. Наступного дня подала заяву в РАЦС на розірвання шлюбу.
Мій чоловік, вважав, що я маю бути для нього обслуговчим персоналом. Ставився до мене так само. Та його матір лише тішилась цьому, адже синочок був нагодований, одягнений та я піклувалась про нього.
Ще до одруження наше сімейне життя було чудовим. Чоловік допомагав мені в усьому. Та після шлюбу – все змінилось. Я людина не конфліктна, а от Борис, мій чоловік, навпаки. Складалось таке враження, що йому стало начхати на мене. Він просто став диктатором, який роздавав мені вказівки ще й постійно слухав свою мамцю, яка його лише вихваляла.
Борису могла не сподобатись моя вечеря й він просто викидав її у смітник. Показово, при мені. Я думала, що коли завагітнію усе зміниться, він почне мене цінувати й берегти. Та усе марно. Мій чоловік не був в захваті, коли почув, що ми чекаємо на дитя.
Наші сварки ставали нормою буденності. І мене це лякало дедалі більше. Моє терпіння закінчувалось і останньою краплею була наша вечеря.
Борис прийшов з роботи й очікував свою вечерю. Та на столі нічого не було, оскільки я себе погано почувала в той день, мене мучила нудота. Та йому було байдуже. Він почав кричати на мене, ображати, що я лінива і не виконую свої обов’язки.
Я не змогла більше це слухати. Зібравши усю волю в кулак. Швидко піднялась, зібрала одяг, сказавши на прощання йому: «З мене досить, я не ганчірка в яку ти ноги витиратимеш! Я жінка! Ставитись до мене ти так не будеш! Це кінець! Я подаю заяву на розлучення! Більше ти мене не побачиш!». Взяла речі й вибігла з квартири. Борис стояв, хотів бігти за мною та я не дозволила це зробити. Зупинивши таксі, просто сіла й поїхала. Це була остання крапля, так жити більше не хотіла.
