Скоро у мого свекра день народження, ми з моїм чоловіком Ігорем вирішили не вигадувати, й напряму запитати, що йому потрібно. Адже подарувати якусь непотрібну річ ми не хотіли, краще зайвий раз перепитатись, але бути впевненими що імениннику подарунок сподобається. Але Іван Петрович сказав, що найкращим подарунком для нього є наша присутність, тому попросив нічого не дарувати.
Зрозуміло, що ми так вчинити не могли, тому вирішили спитати в Олега – брата чоловіка. Він якраз живе з батьками й, напевне, краще знає що їм потрібно. Олег одразу сказав що батькові потрібен новий телефон – навіть марку назвав.
Це звісно добре, що ми нарешті визначились з подарунком, але коли я подивилась його вартість, то була дуже здивована. Це була місячна оплата за нашу орендовану квартиру. Я одразу сказала чоловікові що ми не можемо собі дозволити таку дорогу покупку. Та й взагалі, навіщо старшій людині такий дорогий смартфон? Я вважаю що старшій людині, яка користується телефоном лише заради того, щоб подзвонити, сенсорний наворочений телефон ні до чого. Ігор чомусь одразу почав мене звинувачувати, ніби мені шкода грошей для його батька.
До слова, в нашій сім’ї я заробляю більше, а грошей чоловіка вистарчає лише на оренду квартири й на їжу. Всі інші наші потреби покриваю я. У нас є дві донечки двійнята, які лише пішли до школи і їм постійно потрібно щось купляти. Ось нещодавно оновила їм гардероб й закупила всі приладдя до школи. З такими потребами була вимушена ще й позичити грошей. І тут виявляється, потрібно свекру на день народження десь взяти таку велику суму для подарунка.
Я спробувала з чоловіком поговорити на цю тему, можливо щось інше б вигадали, але Ігор заперся – будемо дарувати смартфон. Навіть запропонував взяти кредит, я тоді мало не впала. А виплачувати його як будемо? І так грошей в притик, куди нам ще кредит.
Я не могла зрозуміти, чому Олег сам не в змозі його купити. Адже він не одружений, та й живе з батьками. Сам працює на роботі, значить гроші має. Але чомусь, знаючи як ми живемо, саме нам запропонував купити цей телефон. Я вирішила подзвонити до нього й запитатись, а що ж він подарує батькові на ювілей. Той відповів, що ще не визначився, але скоріш за все просто якийсь набір для гоління. Я з того всього, навіть не знала що йому відповісти на це, й просто завершила розмову. Одразу пішла ділитись цією розмовою з цим зі своїм чоловіком. Мовляв, як так, ми повинні мало не кредит брати, а він просто купить набір за 2 сотні. Ігорю ця ситуація також не сподобалась і він вирішив сам поговорити з братом.
Після розмови, вони дійшли до висновку що найкращим рішенням буде скинутись на подарунок. Ну мені трохи полегшало, половина цієї суми, це хоч і багато, але вже не так критично, тому підтримала цю пропозицію.
Ось настав день святкування, позбиралось багато гостей, ми разом привітали Івана Петровича й подарували смартфон. Він був дуже радий такому подарунку, все розглядав його та дякував. Але під час святкування я постійно чула від Олега, який він молодець, що купив батькові телефон. Ми з Ігорем були обурені, що він так каже, адже скидались порівну. Та й можливості у нас різні, так, що можна сказати – ми більше вклались. Тоді я щоразу поправляла Олега і кожне його “Я” при всіх виправляла на “МИ”.
Коли ми з сім’єю повернулись додому, мені ще довго не виходила з голови ця ситуація. І я вирішила що поганим рішенням було питатись поради в Олега, адже якби напружилися, то могли й самі придумати якийсь гарний подарунок. Вирішила, що на наступні рази сама більш відповідально поставлюсь до вибору дарунків на свята і нікого слухати не буду.
