Мої батьки живуть в селі. Там вони мають будинок, великий город та господарство. Хатина їхня потребує ремонту, та й з городом хочеться їм чимось допомогти, адже всі продукти ми беремо в них, а не купуємо, оскільки так набагато дешевше та смачніше.
Цього літа ми з моїм чоловіком Станіславом домовились, що поїдемо до моїх батьків на кілька місяців, аби допомогти їм, адже вони вже не молоді. Стас би зробив невеличкий косметичний ремонт в будинку, бо всі речі там вже трохи застаріли, а я б із мамою працювала в городі, чи, можливо, робила б усе сама.
Бажання допомогти моїм рідним було дуже великим, адже все, що ми маємо зі Стасом — завдяки великій допомозі моїх батьків. Вони у свій час відклали трохи грошей, та після весілля подарували нам — так ми купили свою квартиру, доклавши трохи своїх грошей.
Коли мама Стаса дізналась про те, що ми плануємо присвятити практично ціле літо допомозі моїм батькам, то розізлилась та почала відмовляти нас від цього, мовляв, ви молоді, краще відпочиньте, погуляйте. Звичайно вона буде так говорити, адже її стосунки з моїм батьком абсолютно не склались — вони ненавидять одне одного, на дух не переносять.
Я на ці слова свекрухи абсолютно не зважала, бо знала, що батьки потребують нашої помочі, та й не важко нам. До того ж це село, свіже повітря, прогулянки, річка… Що може бути прекраснішим для молодої сім’ї, ніж це?
Коли мама Стаса зрозуміла, що я не ведусь на ці її вмовляння та солодкі слова, то перейшла на агітацію свого сина. Вона розповідала йому, що його праця буде невиправдана, оскільки він “у тій хаті ніхто”, “Ти все зробиш, а тебе й без копійчини залишать” — постійно твердила свекруха. І, на диво, її слова почали працювати.
Стас, немов сліпий, слухає свою матір, та каже, що й справді він абсолютно ніхто для моїх батьків, аби їм допомагати. І він не збирається витрачати свій час на те, аби провести ціле літо, гнучи спину.
Дуже шкода, що моїм чоловіком так легко маніпулювати. Та і хто це робить! Його мама. Невже він справді вважає, що мої батьки не заслуговують на нашу поміч?
