Я покинув батьківський дім відразу після школи, бо поїхав навчатися в місто. Батьків же провідував кожні вихідні, а вони мені завжди допомагали грошима й продуктами. За своїх батька з матір’ю мені завжди було спокійно, бо з ними жив мій старший брат Максим. Згодом брат одружився й поселився в сусідній з ними хаті.
Невдовзі я теж одружився. Ми з Ірою працювали на одному підприємстві, саме тоді нам випав гарний шанс поїхати працювати за кордон – нас з роботи перевели у Швецію.
За пару років ми вже змогли купити собі квартиру й досить не погано жили, а незабаром, дружина завагітніла. Після пологів Іра змінилася, стала дбати тільки про себе. Всі кошти, які я заробляв, вона витрачала тільки на себе, навіть на дитині економила.
Тоді мені здавалось, що великої проблеми в цьому немає, бо думав, що так Іра відновлює свій емоціональний стан і намагається прийти в себе після народження сина. Сам же, в цей час, намагався заробляти ще більше. Та моїй дружині все одно було мало, й вона кожного дня затівала скандал з цього приводу. Мені було образливо чути від неї ці докори, адже я багато працював й ніколи не відпочивав.
Та чим далі, то в Ірині проявлялась все більша жадібність та егоїзм. На нашого сина вона взагалі не вважала необхідним витрачати кошти, дійшло навіть до того, що вона купувала йому вживаний одяг та іграшки. А щодо мене, то вважалося, що я і в старому одязі походжу, який ще з України привіз.
Кожного місяця дружина пересилала кошти своїм батькам. Та я й не проти цього, якби вона не жалкувала ту копійчину для моїх батьків. Як почула була Іра, що мені треба провідати хворого батька, то кричала, що нема на це грошей і нам самим нічого їсти на чужині. А коли батька не стало, то мені теж не вдалося поїхати, адже Іра тоді в санаторії була, а сина залишити не було з ким, а щоб із собою забрати – потрібен був її дозвіл, а вона відкласти свій відпочинок заради похорону мого батька не хотіла. От як можна далі жити з такою людиною?
Через три роки не стало моєї мами. Так дружина відразу стала виправляти мене додому, щоб я спадщину їхав оформляти й нічого не упустив, а то, бува, мій брат собі до рук все загребе. Вона й дозвіл на вивезення дитини написала, сказала, нехай їде зі мною, бо їй треба відпочити. Тоді вже я не витримав і накричав на неї, сказав, що з братом ділити нічого не буду.
Як тільки ми приїхали додому, то я написав відмову від спадщини. Зараз ми з сином живемо в батьківському домі, брат не проти, сказав, що хата і моя також. Жити з Ірою в шлюбі мені більше не хочеться, не про таку сім’ю я мріяв. Квартиру в Швеції залишу їй, а сам – ще зароблю. Щодо сина, то я думаю, він їй не потрібен. Вдома нам з ним буде краще, тут у нас велика й справжня сім’я.
