З моєю Марією ми знайомі ось вже практично десять років. Познайомилися ще в технікумі, а потім вирішили вступати в університет. Марія завжди була успішною у всьому – краще вчилася, багато всього могла здобути, зрештою зараз вона бізнес-леді – керує однією із автомобільних фірм.
Марія водить машину, навіть вміє її ремонтувати, бо дуже хвацько це робить. Часом я думаю, що чоловік їй зовсім не потрібний. Вона давно ментально стала чоловіком, виробила навіть спеціальний характер жорсткості і сили волі. Зрозуміло, що у бізнесі слабакам – зась. Тут або у тебе міцні і стальні нерви, або ти – ніхто. Так і було з Марією – із тихої і смирної дівчини стала холоднокровне стерво. Інколи я й сам побоювався своєї дружини. Весь негатив офісної роботи вона могла і додому принести.
Я ж завжди ніби залишався у неї за спиною, ніби тінь. У нас двоє прекрасних доньок, проте Марія ніколи ними не займалася, окрім вагітності, звичайно.
На мені абсолютно весь дім – відвести дітей у садок, привести. Зараз дружина забажала, щоб ми віддали дітей у якийсь приватний садочок із вивченням іноземних мов. На мій погляд, якщо діти ще не вміють своєї власної мови, то чого їх мучити. Проте я не сперечався із дружиною.
Ми тривалий час живемо роздільно. Ніби в одному домі, але кожен по-різному. Єдине, що нас об’єднує – це діти.
Ми харчуємось окремо. Я намагаюся харчуватися з дітьми: у нас завжди свіженька кашка, суп чи борщ, гарніри. Намагаюся давати дітям правильну їжу і правильно їх харчувати. Куховарити я ще навчився у студентські часи.
А от Марія з нами ніколи не харчується. Вона постійно в офісах, на виїзді чи у відрядженні. Її секретарі постійно замовляють їжу з доставкою та особливо із дорогих ресторанів. З пересічних бістро дружина не харчується. Ех, я скучив за тими часами, коли ми могли вибратися у місто і десь на ходу прикупити дешевих хот-догів чи піци.
Колись Марія була зовсім не такою. Я її полюбив за простодушність та відкритість. Вона просто вражала своєю щирістю. Сьогодні – вона холодна бізнес-леді, у якої ранок починається із огляду торгівельних бірж та замовників автомобілів.
Я неодноразово хотів поговорити з дружиною. Намагався сказати, що мені її бракує, однак вона або тікала на роботу, або у чергове відрядження. Я навіть хотів, щоб вона влаштувала мене на фірму, щоб бути разом. Проте дружина сказала, що я повинен сам собі знайти роботу. Мені зараз проблематично щось знайти постійне, адже у домі двоє малих дітей, за якими треба доглядати, принаймні відводити і забирати з садочка.
Ось цього літа Марія скомандувала, щоб ми з дівчатами поїхали на море. Вона купила нам квитки на літак до Туреччини і оплатила готель. Дружина сказала, що хоче максимально від нас відпочити, щоб ми їй не заважали зосередитися на роботі.
У такі моменти я відчуваю себе геть непотрібним. З моїх рук все валиться. Я – чоловік, що понад усе любить свою родину. Чому моя дружина цього не помічає? Я розумію, що зараз у світі абсолютно змінилися пріоритети – жінки можуть бути успішними, а чоловіки йти у декрет і займатися домом. Проте Марія навіть не підозрює, як її не вистачає у домі. Не вистачає її жіночого тепла. Можливо, вона прочитає цей текст, впізнає себе і повернеться! Я б дуже цього хотів.
