Наша матінка виростила нас з сестрами сама, й мабуть, саме тяжкі умови життя й дали нам всім почуття любові до свого ближнього, та бажання захистити від всього лихого в цьому світі. Ми завжди були дуже дружніми.
Сталося так, що наш батько загинув під час нещасного випадку на виробництві, й наша мама залишилася з нами маленькими на руках сама. Мені, найстаршій доньці, на той час було 7, Марії – 5, а Валюші – 3.
Я добре пам’ятаю той день, коли нам повідомили, що батька більше немає… Наша мама після такої звістки захворіла й два тижні не могла підвестися з ліжка. Тож молодші були повністю на мені: придумати чим їх нагодувати, збігати до магазину по щось, переодягнути їх чи ще щось. В ті дні я не відходила від них всіх ні на крок, навіть в школу не ходила, та і мамі потрібен був догляд.
Далі наше полу сирітське життя було ще важчим, бо їсти було нічого. Перший час мама довго шукала роботу, а коли вона й працювала, то її заробіток був незначним. Та ми з сестрами все розуміли й тому ніколи нічого в неї не просили. Одяг носили дуже акуратно, бо знали, що іншого не буде. А мені так і взагалі, не можна було чогось зіпсувати, бо після мене на придане чекали сестри.
Нехай там і не вистачало нам багато чого, і їли ми не завжди сито, але росли ми в любові та підтримці. Наша мама нас дуже любила, читала нам книжки, вкладала кожну з нас спати й ніжно цілувала в щічки. Матінка завжди намагалася навчити нас чому тільки можна: ми змалечку вміли шити, вишивати, ліпити вареники, пекти пиріжки та ще багато всього.
По навчанню ми з дівчатами також намагалися один одному допомагати, а якщо десь хтось когось в школі ображав, то бігли заступатися – відстоювали правду разом, бо ми були командою.
Пройшли роки, ми виросли й зараз живемо всі своїм дорослим життям. Мами нашої, на жаль, вже немає… Та дякувати Богу, ми з сестрами й досі є один в одного, ми живі й здорові. Зараз нам всім більше вже 50-ти років, але ми й досі кожного тижня збираємося на чаювання в когось із нас, а всі свята проходять тільки у великому родинному колі – у кожної з нас є діти й внуки, тож сумувати нам не приходиться.
Нехай яке б там складне життя у нас не було, але я вдячна долі за те, що вона навчила мене берегти та любити рідних, бо вони все, що у нас є.
