У нашого директора з’явився новий черговий секретар, над яким одного разу добре познущалися. Я був працівником страхової компанії, бухгалтером. Працював разом з моїм колегою в одному кабінеті.
Поруч з нами була приймальня до директора, де, як раз і знаходився новий секретар. Наша компанія вважалася найбільш популярною в країні, тому двері були завжди відкриті.
На диво, секретар був тямущим хлопцем, з приємною зовнішністю. Тихий та спокійний. Цього разу директриса чомусь вирішила не брати якогось гарненького хлопчика на цю посаду. Лариса Пилипівна зараз в черговому розлучення. Четвертий або п’ятий за рахунком. На даний момент у неї немає нікого, говорить: «втомилася від цієї любові». Але зате є подружка, яка поводила себе як справжній щур і стерво.
Дітей у нашого директора не було, та й не буде, як вона завжди говорить. Вона непогана людина, хороший керівник, але любить задивлятися на молодих, красивих хлопців. Про це знає її подруга і тому частенько приходить до неї на роботу, годинами сидить у неї в кабінеті, забираючи час на базікання «про своє, про жіноче», нікого не впускаючи, особливо секретаря. Йому доводилося просити хоча б когось із дівчат, щоб допомогли з передачею необхідних документів Ларисі Пилипівні.
Коли та йшла у своїх справах, ми відразу ж чули: «Миколка, зайди до мене, будь ласка». Мені навіть одного разу «пощастило» побачити незадоволений погляд тієї жінки, коли вона чула цю фразу.
Лариса Пилипівна дуже добре ставилася до Колі, не кричала на нього, як на інших працівників. Ходив слух, що вони коханці, але я відмовлявся в це вірити.
Якось раз Валентина Євдокіївна зайшла до нас, мене це здивувало і насторожило одночасно, тому що директора не було на місці в цей час. Як завжди, всі двері були навстіж, все було чутно.
«Коля хоч і виглядає підтягнутим, але носить круглі окуляри та іноді сутулиться. Тим більше, наче у нього є дівчина. Що відчула ця зараза, не уявляю», – подумав я, спостерігаючи за тим, що відбувається, зі свого кабінету.
– Я хочу їсти, принеси-но мені чого-небудь. І каву не забудь, — жінка вже у всю почала командувати, ніби вона тут бос.
Секретар послухав її та приніс сендвічі та кави із загальної їдальні. До слова, їжа у нас завжди свіжа, але Валентині Євдокіївні видно «не пощастило»: – фу, сендвіч протухлий. Ти що мені приніс?!
Потім почувся звук розбитого посуду, ця нахаба навмисне розбила чашку і тарілку, посміхаючись, — прибирай.
Бідний хлопець почав прибирати скло. Після цього дівчина попросила чай. З боку було видно, що Коля вже напружився і таке ставлення йому точно не подобалося. Раптом почувся жіночий крик, я побачив, що вміст в чашці було знову пролито на підлогу і, на подив, на Валентину Євдокіївну, а та почала вичитувати Колю за це.
У цей момент на порозі з’явився чоловік старшого віку. Як тільки подруга директора помітила його, тут же підбігла і почала скаржитися:
– Ну нарешті, хоч хтось почув мої крики, цей безрукий мене облив чаєм! Подивіться, це моя улюблена кофтинка.
Чоловік мовчки подивився на неї, а потім на Колю і відповів:
– Як ви можете таке говорити про мого сина? Він і мухи не образить. Я сам його виховував як треба!
«Син?!!», – я був дуже здивований.
– Що? Він ваш син? Але… – Валентина Євдокіївна була шокована не менше за мене.
– Ось, остиньте, — батько хлопця взяв глечик, який стояв на столі секретаря і вилив на голову Валентині Євдокіївні, сказати, що я був в ще більшому шоці від того, що відбувається — це нічого не сказати.
– Пішли, синку, — звернувся батько до Колі, — тобі тут робити більше нічого.
Як потім виявилося, Коля рідний племінник Лариси Пилипівни, а вона з його батьком брат і сестра. Подружка явно не знала про це і строго поплатилася за її витівки. Наша директриса знала, що Миколка з не дуже багатої сім’ї та запропонувала роботу у своїй компанії. Батько хлопця дуже зрадів цьому і без зайвих питань погодився, як і сам Коля. Не дивлячись на сімейний стан своєї сестри, чоловік знав, що його син буде в надійних руках і видно, тому Лариса Пилипівна ставилася до нього дуже добре. Та й хлопчина був дуже спритний і швидко влився в роботу, за що тітка навіть хвалила свого племінника.
Але, на жаль, як би наш директор не намагалася назад покликати юнака на цю посаду, його батько відмовляв і попросив свою сестру підібрати Колі іншу роботу, куди її подружка не заявиться ніколи. Лариса Пилипівна так і зробила, а на місце нового секретаря прийшов черговий гарненький хлопчик, але на язика дуже гострий, кому завгодно здатний дати відсіч. Валентина Євдокіївна як тільки дізналася, так відразу почала до нього залицятися. На її нещастя, новий секретар виявився непробивним, бо сам вже давно претендував на серце нашого директора.
Подружка була дуже розлючена, коли дізналася, що Лариса Пилипівна збирається виходити заміж, бо вже давно сама була самотньою жінкою. Тепер ходить і гризе лікті, а директору нашому цього не показує.
