Я сільський парубок. Батьки мене наставляли на навчання та прагнення до знань. Вони хотіли, щоб я вибрався з села. Я сумлінно займався і закінчив школу з відзнакою. Після закінчення школи поїхав з моїм найближчим другом у місто вступати в університет. Скільки пам’ятаю себе, ми з малку дружили з Леонідом разом. Нам було разом цікаво, бо ми були одного віку, а це наші батьки товаришували між собою.
Мене зарахували на бюджет, а Леонід пішов на контракт. Батьки у нього могли собі дозволити навчання єдиного сина на контракті. Леоніда навчання не дуже цікавило, він був більш спортивний хлопець. Здобував він вищу освіту що б догодити рідні, чи за компанію зі мною, я так і не зрозумів.
Одного дня я зустрів Дарину. Це було кохання з першого погляду. Кожен вечір я біг у парк, щоб побачитися з нею. Згодом і з Леонідом я її познайомив. В цей час ми з другом почали віддалятися. Я вважав, що причина тому моє кохання. Спілкування з Леонідом зійшло на нівець, він уникав мене, наче був ображений за щось. Мабуть, йому не вистачало моєї уваги, думав я тоді.
Влітку я прийняв рішення Дарину познайомити з батьками. Смішно було спостерігати як вона реагує на свійську худобу, збирає польові квіти та допомагає мамі по господарству. Все було чудово. Якби не та ситуація в клубі. На день студента ми з Дариною і друзями пішли в клуб. Святкували дуже весело, танцювали, пили коктейлі. До того моменту, поки я не зміг зором розшукати у натовпі свою кохану дівчину. Я шукав її скрізь, у кожному куточку, та краще б я не заходив у вбиральню. Там я побачив Дарину і Леоніда, вони цілувались. Більше я нічого не пам’ятаю з того вечора, тільки вир емоцій і біль. Я бродив по вулицях всю ніч, а на ранок вирішив покинути навчання і піти служити, щоб більше не бачити колишню кохану і ліпшого друга.
Минуло багато років, а у мене більше не було тривалих стосунків. Я все ще люблю Дарину і все ще ненaвиджу її.