Ми з братом росли у відносно заможній родині. За вікном були дев’яності, але ми мали великий будинок на окраїні міста, у батьків була своя невеличка, але дохідна і стабільна справа. Нас ростили незалежними та цілеспрямованими. Якось так заведено, що і спілкувалися ми з такими ж родинами, і в ліцеї вчилися, де не було не те що бідних дітей, а й середняків. Воно й не дивно, що дружину я свою зустрів на одній з вечірок у модному престижному клубі.
Вона була з трохи заможнішої родини, ніж моя, а тому її батьки вирішували багато і в наше життя втручатися почали ще до весілля. Ми зустрічалися півроку, а потім одружилися, бо її рідні сказали, що пора. Весілля було шикарне, про нього все місто ще тиждень гуділо. На відпочинок ми полетіли на Шрі-Ланку. По прильоту наші батьки спільно купили нам квартиру у гарній новобудові. Батько дружини зробив мене директором в одній зі своїх компаній. Життя було веселе, безтурботне та заможне.
Тим часом мій молодший брат підростав, закінчив школу та вступив до університету на нафтовика. Так наполіг батько, бо мав йому роботу на приміті. Але, варто зазначити, з самого дитинства моєму брату було нецікаве наше життя. Він весь час рвався пожити у бабусі, погратися з сусідськими хлопцями у футбол, йому навіть пасти корову подобалося. Він там щось малював чи то степ, чи ліс.
Уже під час навчання в університеті, він іноді лишався у нас на ночівлю, бо так було ближче до університету. Я намагався його брати із собою на вечірки, знайомити з подругами дружини, серед були і його однолітки. Але він більше любив лишатися вдома і спати. Говорив, що ми якісь нецікаві, обмежені й надто залежні від батьківських грошей.
Спочатку я думав, що це якийсь юнацький максималізм, але чи м далі, тим я більше розумів, що ми дуже різні й тем для спілкування у нас все менше. Хоча мені його й бракувало, щоб поговорити як у дитинстві, але ж ми були уже не діти.
Черговим приводом для конфлікту з батьками та зі мною стало те, що брат кинув навчання, не довчившись всього рік. Він вирішив стати художником. Виявилося, що вже давно він ходив на курси, вчився на художника і нарешті отримав сертифікат. Більш того, там він зустрів дівчину з якою вони тихцем розписалися.
Весілля вони не святкували, лише розписалися, бо не мали грошей, а в наших батьків брати не хотіли. Спочатку вони поїхали жити до її батьків у село. Там вони малювали пейзажі та продавали їх в Інтернеті. А коли накопичили трохи грошей, вирішили переїхати та винаймати квартиру у місті.
На новосілля зовсім не хотілося, тяжко було бачити ті злидні після своєї гарної квартири у новобудові. Та ще й квартира у них була орендована, чи новосілля це взагалі? Мама з Татом були сумні, подарували якусь коробку з великим бантом та конвертик і, побувши хвилин двадцять, поїхали додому. Ми з дружиною трохи затрималися, але нас відверто дивувало те, як радіють усі ці люди, а там переважно зібралися друзі із мистецького кола, новосіллю, де на кухні із радянським гарнітуром просто стоять бутерброди й пляшки з алкоголем, а решта простору майже порожня, навіть замість ліжка лише матрац. Вони орендували двокімнатну квартиру, де умебльована була лише кухня. Нам було і не в тямки, як так можна жити, це ж якесь злидарство. Мені здавалося, що довго вони так не протримаються і лік йшов на місяці.
Але пройшло три роки. Як же я помилявся. За цей час вони встигли умеблювати свою квартиру, хай не шикарно, але це все було так затишно, багато меблів зробили їх друзі власноруч. Їхня квартира виглядала як витвір мистецтва, у них постійно були шумні теплі вечірки та багато друзів. Вони успішно продавала свої картини й навіть назбирали грошей, щоб разом із друзями відкрити свій салон та художню школу при ньому. Та головне, що вони були щасливі, не просто на словах, а вони сяяли, іскрилися.
Відверто кажучи, навіть ми з дружиною почали їм заздрити. Наші друзі стали все більш зайняті та віддалені від нас, крім того нас уже кілька разів підставив близький друг і все через гроші. Польоти на курорти вже дістали, одне й те ж. Життя стало нудне.
Ми відчували, що вдома у брата вирує справжнє життя. Нам було дивно, як так сталося, що при своїх невеликих доходах, вони такі щасливі, але ми все більше часу проводили у них у гостях і все менше спілкувалися з нашими друзями.
