На початку вересня я приїхав в гості до свого батька в село. Мами не стало п’ять років тому, батько живе сам, має вже у своєму віці кучу болячок, тож я як тільки є можливість сідаю у свою машину і лечу до нього.
За тиждень ми з батьком викопали картоплю, один день виділили й сходили з ним на риболовлю, а потім я став збиратися додому.
Бачу що батько трохи нервує, щось хоче мені сказати та ніяк не наважиться. Вже перед самим від’їздом попросив мене, щоб я його на наступному тижні до лікаря звозив, сказав що автобус до села вже не їздить і машини у нього вже немає. Машину він старшому сину подарував. Став скаржитись на стан свого здоров`я, каже що йому треба буде часто в місто їздити.
Я тоді промовчав і пообіцяв батьку звозити його. А мені так прикро на душі було, виходить що одному сину батько машину подарував, а інший тепер має постійно зриватися з роботи й бути водієм. Ми з братом маємо рівний достаток, однаково живемо. І машина в нього своя є.
Якось через місяць мені зателефонував батько. Він просив, щоб я приїхав на пару днів, бо йдуть дощі, а в будинку давно протікає стеля, тож батько зайнявся її ремонтом і сам вже не справляється. Батько відразу сказав за брата, що він приїхати змоги не має, бо планує поїхати відпочивати за кордон.
Я навіть не знаю що сказати на це і що робити… Це ж якось несправедливо. І батька шкода, ображати його не хочу. Ну хіба я гірший за брата? Як мені бути?