Моя одногрупниця недавно розповідала про те, як змінюються деякі люди у старості. Ось і я про це задумалась. У моєї сусідки дідусь почав пані4но б0ятись сам0тності. А коли потрібно було залишитись наодинці з собою, то він впадав у цілковиту dепресію. Постійно, після смерtі бабусі він був дивним. Наче його життя також закінчилось.
Постійно активний та веселий дідусь став меланхолійним, спокійним, занадто песимістично налаштованим. Його не хвилювало нічого у домі, він перестав перейматись побутом узагалі. Навіть їсти не надто хотів. Дуже змарнів.
Він постійно колись майстрував. У нього були золоті руки. Та тепер дід зовсім не мав улюбленої справи. Він просто дивився телевізор і нічим окрім цього не займався.
Окрім того, він дуже боявся смерті. Дід постійно вимагав, щоб двері залишали відкритими, інакше його можуть не відчинити, коли стане зле. Коли хтось був вдома і виходив у іншу кімнату, він боявся зачиняти двері у своїй. Хотів, щоб усі його бачили.
Нещодавно він зомлів через те, що давно нічого не їв. Змушені були відзвезти в лікарню, щоб лікар оглянув.
Сусідка була дуже зла на родичів, адже вони зовсім не хотіли допомагати дідові.
Вона сама переїхала до чоловіка і почала йому допомагати. Вони багато розмовляли, знаходили собі постійно заняття. Також вчасно намагались дотримуватись харчового режиму.
Дід почав по трошки приходити до тями. Проте, переконана, що процес одужання буде доволі тривалим, бо чоловік себе дуже запустив і нікого не було поруч, щоб допомогти.
І таких історій зараз дуже багато. Сподіваюсь, що поруч з такими людьми завжди будуть рідні чи близькі, які зможуть допомогти.
