Я дуже люблю подорожувати. Об’їздила майже усю Європу, декілька країн в Азії, побувала в Північній Америці та навіть Австралії. Із високим рівнем знання іноземних мов, у мене ніколи не було проблем із спілкуванням.
Нещодавно я відпочивала на Карибських островах. Проживаючи у своєму готелі, одного разу у мене виникла суперечка із незнайомцями, які захотіли зайняти увесь столик в їдальні, при тому, що вільних більше не було і ми просто могли спокійно поїсти за одним. За мене вступилася молода пара, яка доступно пояснила, що місця зайняті мною та ними. Так ми і познайомилися, чесно кажучи, я довго дивувалася, як їм вдалося так легко прогнати тих незнайомців.
Ми чудово поладнали. Разом стали ходити на море, снідати та обідати. Навіть якось відвідали урок танцю, – було весело. Звичайно, ще з моменту знайомства спілкувалися англійською. Прекрасно розуміли один одного, у нас не було жодного бар’єру. І тут, одного дня, я побачила зранку їх уже біля басейну, вирішила підійти і мимоволі почула, як чоловік запитував свою дружину про плани на подальші дні, українською… Уявляєте собі? Одразу промайнуло: «Як же я за стільки днів не спитала звідки вони?».
Такі підійшовши до нових друзів, я видала з себе: «Привіт!». Їхні очі аж округлилися від здивування! А я стояла та широко усміхалася.
– Так ви розмовляєте українською?! Ви українка? – відповіла мені жінка.
– Українка!
– Оо, так ви наша людина!
Тепер, не зважаючи на повернення додому, ми продовжуємо підтримувати зв’язок та їздити один до одного у гості. От такий вийшов відпочинок.
