Часом важко пр0тистояти людям. Особливо, якщо вони дуже нагlі і навіть самі цього не розуміють. І найчастіше такі нахаbи сідають на шию саме наїvним, які через свою добродушність чи щедрість не можуть сказати «ні». Хоча інколи було б варто.
Ось у мене так із сусідом трапилось. Пан Микола мав гарну велику квартиру. Уся завжди була охайна та вилизана. Дружину сусід втратив два роки тому. Він дуже за нею горював, та все-таки зміг жити далі.
Сина у них вже не було. Помер нещодавно перед матір’ю. Потрапив у ДТП. Залишились лише внуки та невістка, але вони жили у сватів далеко і зовсім не претендували на майно пана Миколи. Щоправда, іноді зідзвонювались.
А от нещодавно приїхали до сусіда дівчина і хлопець. Як виявилось, це племінниця і наречений її. Вони саме вступили до університету і вирішили, що було б непогано пожити у родича. Бо на орендовану квартиру стільки грошей піде.
Пан Микола погодився. Він не міг відмовити через свою вихованість. Окрім того, сусід нічого поганого в цьому не побачив. Та так було лише перших кілька днів.
Пара вирішила жити майже повністю за гроші дядька. Пенсія у нього була не найменша, проте і забезпечувати племінницю він не був зобов’язаний. Їли вони харчі пана Миколи, за комунальні гроші також не давали.
Та ще й нагліти добряче почали. Такий безлад наводили, що чоловік за серце хапався. Прибирати не хотіли, хамити собі дозволяли.
Йому було боляче на таке дивитись. Тому, він часто просто йшов з дому на прогулянку, щоб цього не бачити.
А племінниця з нареченим і раді. Поприводили своїх друзів і вечірку влаштували. Мало того, що гармидер навели в помешканні, то ще й музика так громихала, що тьотя Зіна, сусідка, поліцію викликала.
Штраф заплатили з дядькової пенсії. Чоловік не знав як їх позбутись. А вони ще й до нього придератись почали. Те не так зробив, те не оплатив.
От одного разу пан Микола і не витримав, вибіг просто ввечері на прогулянку. Холодно вже було. А його ще й серце прихопило. Так і впав у дворі. Я десь за годину поверталась, добре, що знайшла його.
Забрали у лікарню, виявилось, що інфаркт. Та ще й застудився на холодній землі.
Розплакався, коли відійшов. Почав мені усе це розповідати. От я зі ще двома сусідками поговорила. А вони пана Миколу любили. Він завжди допомагав жінкам по господарству, що також самі залишились.
От вони завзято і взялись за справу. Залетіли у квартиру. Поставили на місце цю парочку. Сказали, щоб негайно забирались, бо влаштують їм таке солодке життя, що більше нічого не захочуть.
От так ми врятували нашого наївного пана Миколу від наглих родичів. Він собі тепер живе щасливо, та й у під’їзді спокій настав.
