Того дня на роботі Галина Степанівна була не в настрої. Це відчули всі й одразу, тому питаннями не дошкуляли. А після робочого дня вона, як давня моя подруга, запропонувала сходити в кафе посидіти, а то закипить від злості й обурення. За горнятком кави та морозивом вона сама почала цю розмову.
З чоловіком вони мали одного сина. Звичайно ж, купали його у своїй батьківській любові, але і свободу давали, так щоб хлопець самостійність і важливість свою відчував. А коли він сказав, що хоче одружитись, то і питань ніяких не ставили, довіряли вибору сина.
І на знайомстві першому, майбутня невістка сподобалася. Миле, симпатичне дитя, теж одна у батьків. Наталочка була до пари нашому сину, нічого не скажеш.
Весілля відшуміло, відгуло й одразу постало питання де жити молодятам. Ми не настільки багаті, щоб купити квартиру сину, такі ж і Наталчині батьки. Вирішили, що в нас все буде традиційно молодята житимуть у батьків нареченого.
Галину Степанівну це не скільки не лякало, навпаки, вона раділа, що син буде поряд, та ще і їй поміч по дому від Наталки буде. Але не так сталося, як гадалося. Виявилося, що Наталка геть не пристосована до життя, вона навіть тарілку після себе не помиє, не те, щоб за всіма іншими прибрати. Ну нічого, заспокоювала себе свекруха, не святі горшки ліплять – навчиться.
А тим часом всю хатню роботу виконувала сама і прала, і готувала, і підлогу мила, і на стіл подавала прибирала. А з Наталки, як з гуся вода. Виявляється, мама ростила її не для цього, і в житті у неї є багато інших речей, яким вона повинна приділяти увагу.
Довго так втерпіти не вдалося, врешті решт у прислуги до невістки Галина Степанівна не наймалася. Вирішилося все в одну мить, буквально сьогодні перед роботою сказала і сину, і невістці —
“Ідіть,дітки знімайте собі житло і налагоджуйте собі побут. А ми з батьком будемо в гості до вас приходити, і вас у гості чекати.”
Морозиво в стаканчиках тануло, але не танула її впевненість – діти повинні бути самостійними.
