Ми з дружиною завжди шанували її маму. Вона мені була, як рідна, насправді. Я дуже рідко спілкувався зі своїми батьками. Справа в тому, що крім мене у них було ще 3 дочки, 2 сина, і мама вагітна у 13 років відправляє мене в школу-інтернат.
Після цього навчання у коледжі, і звісно ж, я жив у гуртожитку. Благо, що добре навчався і до всього був тямущий. Тому мав змогу хоч якось харчуватись (не завжди багато, проте й з голоду не пух). Додому їздив рідко.
Про теплі сімейні стосунки та материнську ласку я знаю мало. Та от з тещею намагався завжди жити дружно і щасливо. Мені здавалось, що вона теж.
Я взагалі спочатку Антоніну Василівну мав за святу жінку, та не ті люди, якими ми їх собі малюємо. Насправді все дуже по-іншому. Бо ніхто не знає, що у когось на думці. Ми цього прочитати не можемо. Отак, після весілля перебрались жити до оселі Галиної мами. Бо свого житла звісно ж не мали.
Хоч заробіток трішки і був. Тому старались накопичувати, якщо вже економимо на оренді. Ми не байдикували. І справді, за рік маємо третину суми на нову квартиру. Більше того, часто продукти купляли і навіть частину комунальних оплачували. Вважали, що теща рада нам, адже жила сама в 3-кімнатній квартирі.
Моя Галя – її єдина дитина, а чоловік помер від інсульту три роки перед тим, як я познайомився з дружиною. Та й шкоди ми ніякої не робили жінці. Жили собі гарно, я любив поспілкуватись з Антоніною Василівною, завжди був готовий допомогти у всьому. А вона отак вчинила, що й страшно на що люди бувають здатні.
Натякала вона нам, щоб ми оселю в кредит брали і виїжджали якомога швидше. Ми спочатку як жарт це сприйняли, потім попросили зачекати, якщо це серйозно. Нам ще трохи залишилось накопичити.
Минуло з цих наших розмов два тижні. Уже всі мовчали, ні про що таке не спілкувались. Та от погляд у тещі був дивний, іноді лякав навіть.
Я забувшись, поринув у роботу. Знайшов ще одну в другу зміну. Пізно увечері, коли дружина теж повернулась з роботи (вона працювала лише у другу зміну), а я лише збирався, пролунав дзвінок. Телефонувала Галя. Вона плакала у телефон, проте я розумів, що навколо тихо і нічого страшного не відбувається.
Виявляється, коли вона прийшла, то побачила наші речі покладені під дверями. Антоніна Василівна сказала, що їй набридло чекати і вона нас більше не прийматиме. Я помчав додому і забрав дружину та речі. Ми ніч переспали у моїх друзів по роботі. А наступного дня побігли дивитись квартири, в які можна заїхати одразу, розтермінувавши решту суми. Варіант знайшли непоганий, проте, платежі великі. Якось виплатили, а з тещею стосунки обірвали.