Ми живемо із сім’єю в місті, але часто їздимо на дачу, аби трохи відпочити. У нас там невеличкий город, де росте трохи різних овочів. У нас там маленький будиночок, але ночуємо ми там рідко, хоч і зазвичай лишаємося там допізна. Також на дачі у нас є приміщення розміром 2 квадратних метри, де ми складаємо всю техніку для дачі та різні інструменти. Хоч ми й не супер-агрономи та садівники, нам подобається цим займатись, тому різного знаряддя у нас безліч.
Одного дня ми приїхали на дачу, аби зібрати огірки з городу. Ми з чоловіком Андрієм дістали відра та пішли на грядки. “Добрий день, сусідоньки!” – Почула я. Піднявши голову, я побачила, що за нашим забором стоїть чоловік, віком приблизно 40 років, якого я раніше ніколи тут не бачила. Ми з Андрієм знайомі майже з усіма нашими сусідами, але цього бачимо тут вперше. “Добрий день!” – відповіла йому і рукою запросила до нас у двір.
Сусід Іван розповів, що поселився тут нещодавно, і має до нас невелике прохання: позичити йому косу, щоб покосити траву, бо він ще не встиг купити свою. Звичайно, що нам не шкода. Ми йому дали газонокосарку, бо коси в нас не було, але попросили віддати її до того часу, як ми поїдемо.
Іван погодився, пішов до себе, покосив. На вечір він повернувся до нас із пляшкою домашнього вина. Назвав це він так званою “подякою”. Насправді, мені дуже сподобався наш новий сусід, як людина. Він приємний у спілкуванні, добрий, працьовитий. Завдяки такому хорошому враженню про нього, мені зовсім не було шкода щось йому позичати.
Наприкінці літа ми з чоловіком хотіли поїхати на море, але комусь потрібно було доглядати за городом, тому я розуміла, що, мабуть, поїздку доведеться скасувати. Але якось до мене в голову прийшла ідея про те, що можна попросити помочі в Івана. Всього лиш потрібно було полити його декілька разів, якщо не буде дощу, і ще зібрати помідори. Це було добре і для сусіда, і для нас: він міг собі назбирати томатів, аби закрити на зиму, бо город свій він ще не облаштував, а ми могли зі спокійною душею поїхати на тиждень відпочити.
Сусід на нашу пропозицію радо погодився, мовляв, йому не важко. І ми дуже зраділи. Для того, щоб не тягнути шланг з водою з його ділянки на нашу, ми дали йому ключ від приміщення з інструментами.
Час на морі пролетів швидко, і вже за тиждень ми повернулись додому. Наступного вечора поїхали на дачу. Все було як завжди: город политий, помідори зібрані. Ми відразу пішли до нового друга Івана, аби подякувати йому. З моря ми привезли цілий пакунок сувенірів в знак подяки.
Зайшовши у двір, я звернула увагу на лопату — вона була, як наша. “Хіба не буває однакових лопат?”- подумала я. Ми побачились із сусідом, віддали йому подарунки, він віддав нам ключі, і ми повернулись до себе на ділянку.
Я вирішила заглянути до нас в комору з інструментами, але побачила, що частина з них відсутня. Я відразу захотіла запитати в Івана де ж наші інструменти, на що він відповів, що щось він дав на користування іншим сусідам, щось взяв собі: “Я вам все поверну, і люди, яким я позичив ваше знаряддя також, коли покористуються все віддадуть” — запевнив він.
Але я не розумію, як так трапилось? Якщо ми позичили щось одного разу, то це не означає, що тепер він повноцінний власник наших інструментів і може їх брати в будь-який момент, коли йому захочеться.
