Мої батьки вже з моїх 18-ти років товдичать мені про те, як хочуть бавити онуків. Оскільки я у них єдина донька, спадкоємців більше не було звідки чекати, тому мені доводилось все вислуховувати самій.
Старалась ніяк на це не реагувати, адже тоді у мене навіть хлопця не було, не те, що дітей. Я була вся в навчанні та найближчих 5-7 років точно не збиралась народжувати. Для мене оновним було здобути хорошу освіту і побудувати кар’єру, якщо чесно, навіть після цього у мої плани не входило заводити сім’ю. Та цього батькам я не говорила, не хотіла зайвий раз нариватись на чергові моралі.
Десь на 3 курсі я зустріла чудового хлопця, ми з Василем навчались в одній групі, тому в нас було багато спільного. Так почались наші стосунки.
Згодом вирішили, що пора попробувати жити разом. Все одно більшість часу проводили вдвох – вчились, гуляли, подорожували. Розлучались лиш коли ходили на роботу.
Вже навіть рахували себе сім’єю, та попри те, Василь все ж зробив мені пропозицію. Я не роздумуючи погодилась, адже відчувала, що ми споріднені душі й просто зобов’язані бути разом. Знаєте, я ще не бачила на стільки схожих людей просто у всьому.
Коли ми повідомили це батькам, вони дуже зраділи й одразу засипали питаннями “чи не вагітна я часом?”.
Це ставило мене в ступор, адже на той час я вже оприділилась з тим, що не хочу дітей і мій Василь повністю солідарний зі мною. Так, уявіть, є в цьому світі жінки, які свідомо не хочуть брати участі в материнстві.
Я бачила себе в іншому – хотіла будувати кар’єру, подорожувати й насолоджуватись життям з коханим. Та розказувати про це нашим батькам ми не хотіли, знали, що їхня реакція буде не найкращою.
Після весілля ми робили все, що хотіли й були щасливі від цього. Хіба не для того люди створюють сім’ю?
Але після нашого відпочинку, батьки з обох сторін об’єднались і просто стали вимагати онуків. Тоді нам довелось зізнатися у своїй позиції. Все було логічно – ми не готові стати хорошими батьками, то чого нас змушувати?
Проте батьки були зациклені на тому, чим дуже тиснули на нас. Так одного разу ми з ними дуже посварились через це. Я сказала, якщо так сильно хочуть діток – нехай самі народжують, а я собою жертвувати не збираюсь.
Після цієї розмови ми практично з ними не спілкуємось. Ось так, хотіли онуків, а втратили дітей.
А ви як вважаєте? Чи мали право батьки так тиснути на нас цією вагітністю? Чи можливо, потрібно було для галочки народити?
