У мене з моїм братом різниця у віці всього один рік. У нас було щасливе дитинство, ми росли у великому будинку, який побудували наші батьки. Коли ми підросли, то прийшов час вибирати професію й вступати до вишу. Ми з братом прийняли однакове рішення – вступати на юридичний. Спочатку поїхав я на навчання, а вже через рік до мене приїхав Назар. Загалом, ми з ним завжди були як найкращі друзі та все робили вдвох.
Через деякий час я почав зустрічатися з Людою, а от Назару з цим чомусь не щастило, він ніяк не міг найти собі дівчину. Через півтора року ми з нею одружилися. Дітей поки що нам не хотілось, бо думали, що спочатку треба міцно стати на ноги. Трохи згодом ми вже проживали в кращій квартирі й мали гарний достаток, тож тоді я сказав Люді, що вже можна б було подумати й по дітей. Дружина сказала, що вона не проти й дуже хоче народити мені сина.
Як Люда і хотіла, Бог подарував нам сина. Та ось після народження Матвія дружина дуже змінилась. Вона була дуже нервова і часто сварилася. Люда зовсім не хотіла сидіти з нашою дитиною, і тому вона стала вмовляти мене взяти няню. Ну я і погодився, бо бачив, що її нервозність передається сину і він постійно плаче.
Нашому сину тоді було три роки, коли мені стало відомо, що у Люди є інший. Але тоді я був морально не готовий розвалити нашу сім’ю і тому мовчав. Сподівався, що скоро це пройде. Заради сина – терпів.
І ось одного вечора дружина повідомила мені, що чекає дитину, та при цьому вона була якась нервова і виглядала дуже нещасною. А мені було не зрозуміло – чому. В цей же ранок у наші двері постукали, я пішов відкривати й на порозі побачив свого рідного брата – він посміхався і тримав у руках букет троянд.
«Як це ти до нас заїхав, ти ж завжди дуже зайнятий? І троянди з якої нагоди?» – здивовано тоді запитав я Назара.
«Та просто, заїхав привітатися» – відповів він.
Мій брат виглядав дуже щасливим, троянди віддав моїй дружині та поїхав, навіть не зайшовши у квартиру. Мене це здивувало, але я швидко про це забув, бо мене тоді переповняли емоції від новини батьківства та й справ було багато, вчора зателефонувала моя мати й попросила приїхати на вихідних, допомогти з ремонтом опалення. Мені тоді хотілося, щоб і дружина з сином поїхали, та Люда сказала, що не поїде, бо погано себе почуває, а дитину запропонувала взяти мені з собою. Так і сталося, я поїхав з сином до батьків, а вона залишилась вдома.
У батьків ми зробили всю заплановану роботу за один день і тому мені захотілося повернутися додому раніше, бо, чесно кажучи, я переживав за вагітну дружину. Син же залишився у батьків.
Про те, що повернусь раніше, Люді повідомляти я не став, купив квітів та хотів зробити їй сюрприз. Відкрив двері квартири своїм ключем і тихенько пройшов в спальню. Побачене мене просто вбило – на нашому подружньому ліжку сиділа моя дружина, а біля неї навколішках стояв мій рідний брат, який цілував її живіт й промовляв «люблю».
***
Відтоді пройшло два роки. У Люди з Назаром народилася дочка, мій син же живе зі мною. В цьому році Матвій піде в перший клас. У нас з ним все добре.
Щодо почуттів, то я вже відпустив цю ситуацію і живу своїм життям. Не хочу більше чути про двох цих людей. Важко передати словами, що відчуваєш, коли тебе зрадили найрідніші люди.
