Наталка виховала двох дітей, котрі уже давно були одружені. Мала чотирьох внуків. Коли була вихідна на роботі, завжди старалася їздити то до дочки в гості, то до сина. Ніколи не обділяла увагою та теплом внуків, привозила гостинці та подарунки. Постійно гуляла з малечею, старалася допомогти невістці та доньці з домашніми справами, щоб хоч трішки облегшити важку жіночу долю. Хоча Наталці не було на що жалітися: син та зять виросли вихованими людьми, які горою стояли за свої родини.
Сім років тому у Наталки ще було все: чоловік, власний будинок, багато квіток на подвір’ї та велика руда собака. Проте з кожним днем жити так ставало нестерпно. Микола постійно присікався до жінки за дрібниці. Поки діти були маленькі, Наталка терпіла зі всіх сил, щоб лиш зберегти сімейні стосунки, але коли стала жити вдвох з чоловіком, зрозуміла, що життя толком не бачила та не мала.
Жінці нелегко далося це рішення, але вона таки подала на р0звід. Будинок у селі, де вони жили колись щасливі, здавалося б, з дітлахами, вирішили продати, а гроші поділити навпіл. Так і зробили, от тільки Микола свою частку швидко поклав на банківський рахунок, а Наталка прагнула якнайбільше віддати дітям. Кошти з продажу хати розділила між сином та дочкою. Звісно, ті були вельми ошелешені рішенням батьків розлучитися, але від маминого подарунка не відмовилися.
Микола мав багато зв’язків та знайомих у місті, а також хорошу професію. Тож довго в селі не засиджувався, взяв в іпотеку квартиру та махнув рукою на минуле. З дітьми спілкувався, хоча нечасто. Наталка ж великого вибору не мала. Заміж вийшла ще у 16 років, як тільки закінчила школу. Професії взагалі ніякої не отримала, бо чоловік запевняв, що забезпечуватиме родину всім необхідним самотужки. Так воно й було, допоки не розійшлися.
Перше Наталя думала повернутися жити до батьків, та зупиняла думка, чим займеться вона у селі. Їй же всього сорок років, жити на щось потрібно, а яка у глушині робота. Якраз вчасно у гості навідалася рідна тітка Наталки. Вона разом з чоловіком мали трикімнатну квартиру в обласному центрі, дочка вже теж була заміжня. Тітка Оля впевнено сказала:
– Мій зять має хороші зв’язки, тому кудись тебе прилаштує на роботу. Нехай це будуть не мільйони, та все ж на свої особисті потреби матимеш. За житло абсолютно не хвилюйся. Ми з Віктором постійно на роботі, дві кімнати й так пустують. Нам лише за радість буде, що ще хтось житиме з нами.
Наталка довго вагалася, бо ніби не чужі люди, але йти до когось зі своїми звичками, порядками, теж незручно. Та вибору особливо не було. То через тиждень уже з валізами переїхала до тітки. Ольга була дуже спокійною жінкою, племінницю прийняла тепло. Наталі виділили окрему простору кімнату.
Роботу теж знайшли, як обіцяли. Наталку зять Ольги прилаштував нянею у будинку реабілітації для хворих дітей. Тут були різного віку дітлахи, починаючи від піврічних аж до повнолітніх. Наталю поставили в групу, де жили дітки 4-7 років. Жінка особливо переймалася кожним із них, оскільки були такі, котрих батьки залишили назавжди.
Особливо в серце Наталці запала одна кароока дівчинка з двома смішними кісками – Настя. Вона настільки була кмітливою та не по дитячому розумною, що не помітити її було неможливо. Маленька красунечка завжди чекала Наталиної зміни, щоб поділитися якимись новинами, послухати казки, погратися. Жінка знала, що Настю покинула матір, а батька малеча ніколи не знала.
Проходив час, Настя почала Наталю називати мамою. У жінки боліла душа за дівчинку. Вона прийняла досить серйозне та важке рішення, перед тим добре все обговоривши з тіткою Ольгою. Вони удочерили карооку красунечку. Після того Наталка, наче вдихнула ковток нового життя. Тепер починалася їхня історія – дорослої жінки та смішної розумнички…
