Ми з мамою вирішили прогулятись вечірнім містом. Ми йшли і розмовляли про різне. Серед парку ми побачили пару, яка с8арилась, і мама чомусь вирішила розповісти мені історію.
“Глянула чомусь на цих молодих людей, і згадала історію, яка трапилась зі мною, коли я почала зустрічатись із моїм першим хлопцем. Ми позустрічались місяців 4, а потім вирішили з’їхатись, аби пожити разом. Ми обоє працювали, бо тоді було важкувато з грішми в нас двох. Та як на зло його звільнили з роботи. Ох намучились ми з роздумами про те, куди йому піти. Розглядали багато варіантів. Були пропозиції, де платили хороші гроші, але всі були в інших містах. Людям потрібні були будівельники, але чомусь мій Вітя різко відмовлявся від цих пропозицій.
Через нестачу грошей, ми змушені були переїхати до моїх батьків у село. Було тіснувато, але іншого вибору не було. Моя мама вже почала розпитувати в нього про роботу, коли він збирається йти працювати, згодом до розмови підключився тато, і Вітя все ж вирішив їхати в інше місто на якийсь час.
Дивлячись на нього, я побачила, що він трохи злий чи розчарований — я не знаю.
-Що з тобою, Вітю? – питаю я. Сама ледь не плачу, адже розлука — це так важко. Хоч і їде він не дуже далеко. Від нашого села до того міста близько 300 кілометрів, він міг би приїжджати на вихідні. – Ти сумуєш через розлуку?
– Та яка розлука, Таню? Боюсь, що знайдеш собі тут когось другого.
Після цих слів я трохи розгубилась. Чому він це сказав? Я навіть не знала як реагувати і що йому казати.
– Твоїм батькам, бачу, я не дуже подобаюсь. Я поїду, а мені ніхто і не повідомить, що ти тут іншого найшла. Твоя рідня покриватиме тебе, а коли я приїду, мені ніхто і не скаже нічого.
Я вже була злою. Як він сміє так про мене думати? А головне чому він так думає? Мене дуже мучило це питання, але я не стала нічого з ним обговорювати.
Я вже зібралась лягати спати, як почула розмови на кухні. Тихо підійшовши до дверей, я почула, як Вітя розмовляє з моїми батьками. Голос його був збуджений, нервовий: “Якщо ви покриватимете свою доньку, коли вона знайде собі коханця, то не нарікайте потім на мене. Я знаю, ви не хочете бачити біля своєї доньки мене, але тільки спробуйте знайти їй нового хлопця, поки мене не буде!”
Мабуть, мої батьки були трохи в шоці, бо після слів Віктора вони мовчали, може, шукаючи слова, аби йому відповісти, а, може, навіть не знали, що мій коханий такий ревнивий та невпевнений у собі чоловік.
– Послухай, Вітю, – почала моя мама, – ти начебто не дурний хлопець, але чомусь дозволяєш собі говорити і думати про такі речі, які нормальній людині ніколи в голову не прийдуть. Таня розумна, гарна дівчина, невже ти думаєш, що вона в змозі зрадити тобі…
Моя рука випадково зачепила двері, і вони заскрипіли, тож я мусила хутко побігти в кімнату, аби ніхто не побачив, що я підслуховую. З Віктором я навіть не хотіла розмовляти, тому, коли він їхав на роботу наступного ранку, я навіть не вийшла з ним попрощатись.
Весь час, поки він був там, до нашого двору під’їжджало якесь авто. Чомусь воно мені здавалось дуже знайомим. Якось я дивилась на нього через вікно, і побачила, що з автомобіля вийшов друг Віті Сергій. Тоді я зрозуміла, що мій хлопець попросив свого друга, аби він за мною стежив.
От я була зла. Моєї злості вистачило б на цілий легіон, але я вирішила виплеснути її всю на Вітю.
– Невже ти настільки низький? Невже я коли-небудь давала тобі якісь підстави сумніватись в мені? Мене дратує та злить твоє відношення.Я ніколи не думала, що ти зможеш піти на таке, аби мене перевірити. Чуєш, Вітю, я хочу, аби ти приїхав, зібрав свої речі і пішов якомога далі від мене! – я кричала на нього, бо в такій ситуації я могла робити тільки це, або ще плакати. Я не розуміла звідки взялась ця недовіра.
Через тиждень Вітя приїхав додому. Він хотів поговорити зі мною, але речі його були вже спаковані. Я не збиралась терпіти таке відношення до себе. Вітя пішов. Він просив пробачення, хотів лишитись, але я його більше бачити не хотіла.
Коли він вийшов із дому, за ним приїхало те ж авто, яке чатувало на мого вигаданого коханця біля мого дому.
Віктор ще неодноразово дзвонив мені, аби вибачитись, але я більше не хотіла його слухати.
